Що приховує слідчий? Арешт банківського рахунку для збереження доказів

Однією з проблем інвестиційного клімату країни, простоти та стабільності ведення бізнесу в українських реаліях є постійний пресинг з боку правоохоронних органів.

Проблема набула такого масштабу, що європейські сусіди спонукали український уряд до відкритого діалогу з правоохоронними органами та спробам, скоріше морально вплинути на ситуацію з блокуванням бізнесу, про що неодноразово зазначав сам прем’єр міністр України – В. Гройсман.

Мова йде про тотальне застосування інструментів кримінально-процесуального впливу на бізнес, з метою отримання власних дивідендів з чиєїсь господарської діяльності. До таких інструментів належать: обшуки, арешти, допити, обрання запобіжних заходів та багато іншого. Комплекс таких інструментів направлений на підприємство, за короткий період повністю блокує бізнес, створює фінансові проблеми та загрожує репутації компанії. 

Хочу приділити окрему увагу доволі дієвому механізму тиску, як арешт грошових коштів, що знаходяться на банківському рахунку підприємства.

Метою застосування такого заходу забезпечення є:

1. Збереження речових доказів;

2. Спеціальна конфіскація;

3. Конфіскація майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4. Відшкодування шкоди,  завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільній позов) чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Останнім часом набула практика органів досудового розслідування, що використовують арешт грошових коштів, які знаходяться на банківському рахунку, а саме, з метою збереження речових доказів.

Розглянемо  типовий випадок.

В провадженні слідчого знаходиться кримінальне провадження за ознаками скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст. 212 та 205 КК України, а саме: «Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів» та «Фіктивне підприємництво».

Кримінальне провадження фактично здійснюється відносно юридичних осіб «А» та «Б», які на думку слідчого є «конвертаційним центром», організованими невстановленими особами.

Слідчий звертається до суду з клопотанням про накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться, як не дивно, на банківському рахунку та належать ТОВ «В» юридична особа, що жодним чином не має зв’язків та відношення до кримінального провадження та є цілком реальним підприємством з існуючою матеріальною базою, працівниками, зобов’язаннями перед своїми контрагентами.

Своє клопотання слідчий  обґрунтовує тим, що контрагентом ТОВ «А» (відносно якого фактично здійснюється досудове розслідування)  мало відносини з ТОВ «Г», яке в свою чергу є контрагентом ТОВ «В».

Крім того, прокурором винесена постанова про визнання вказаних грошових коштів речовими доказами, тому, з метою збереження речових доказів суд має накласти на них арешт.   

Суд, поверхнево розглянувши клопотання про накладення арешту, без виклику представників ТОВ «В», приходить до висновку про наявність всіх підстав для накладення арешту на грошові кошти, з метою збереження в якості речових доказів.

На підставі розгляду суд приймає рішення, яким накладає арешт на грошові кошти ТОВ «В», що знаходяться на банківському  рахунку, з метою їх збереження в якості речових доказів та направляє ухвалу для виконання у відповідний банк.       

Організація накладення арешту на грошові кошти займає у слідчого біля декількох днів, скасування арешту та розблокування банківського рахунку для здійснення видаткових операцій на практиці вимагає значно більше часу та залучення профільних спеціалістів в сфері кримінально-процесуального права. 

Враховуючи усталену практику з цього питання, необхідно зазначити про типові помилки накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, саме з метою їх збереження в якості речових доказів.

По-перше ,   необхідно розібратися в поняттях. Відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність», банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Звідси слідує висновок про те, що банківський рахунок використовується лише для обліку грошових коштів, а не їх фактичного збереження. Тобто, банківський рахунок містить лише числові відомості про кількість грошових коштів.

Натомість,  КПК України прямо передбачено, що речовими доказами визнаються лише матеріальні об’єкти, в тому числі, грошові кошти, які можуть належати до матеріальних об’єктів, наприклад, у вигляді грошових банкнот/купюр, які є матеріальними об’єктами.

Але, грошові кошти на банківському рахунку представляють собою комп’ютерний код, що в силу природи, відносить їх до нематеріальних об’єктів. Як наслідок грошові кошти на банківському рахунку не відповідають обов’язковій ознаці передбаченій для речового доказу, а саме, матеріальність.

По-друге , іншою ознакою, якою повинні бути наділені речові докази – це можливість збереження на собі слідів або відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Грошові кошти на банківському рахунку, що належать до нематеріального світу (у вигляді комп’ютерного коду), в силу своєї природи не можуть на собі зберегти сліди або відомості про обставини, що встановлюються під час кримінального провадження, як наслідок не можуть бути речовими доказами.

По-третє , враховуючи типові кримінальні правопорушення, які розслідуються органами досудового слідства: «Фіктивне підприємництво» та «Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) - грошові кошти також не можуть бути і об’єктом кримінального правопорушення, тобто не відповідають і даній ознаці речових доказів.

За ст. 205 КК України об’єктом кримінального правопорушення є встановлений законодавством порядок здійснення підприємницької діяльності. За ст. 212 КК України, є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб.

Тобто в обох випадках безпосереднім об’єктом є встановлений законом порядок, а не грошові кошти, які є об’єктом для інших кримінальних правопорушень, наприклад крадіжка, грабіж, розбій.

Вчетверте , окремої уваги заслуговує практика винесення постанов прокурора про визнання грошових коштів на банківському рахунку речовими доказами, які долучаються до клопотань про накладення арешту.

Для винесення постанови про визнання об’єктів речовими доказами, останні повинні бути оглянуті, тобто, як мінімум мають бути в розпорядженні прокурора.

Варто зазначити, що речові докази можуть з’явитися в розпорядженні прокурора, слідчого двома шляхами, а саме: при їх вилучені або отриманні в результаті добровільної передачі.

Однак з практичної точки зору, така подія не може відбутися з огляду на те, що нематеріальні, безготівкові грошові кошти не можуть бути ні вилучені, ні добровільно передані.

Тим не менш, наявність таких «протипоказань» не зупиняє слідчих в намірах арештувати все підряд, не вдаючись до моральних сумнівів, щодо можливого обмеження чиїхось прав.

Підсумовуючи, можна констатувати про зловживання службовим становищем з боку правоохоронців та використання інструментів кримінального процесуального законодавства у власних інтересах, з метою блокування підприємств та створення умов для «вигідного діалогу».

В даній ситуації час грає на стороні правоохоронних органів, оскільки чим довше керівництво підприємства буде шукати шлях вирішення даної проблеми, тим довше підприємство буде заблоковано, спонукаючи власників до «дружньої бесіди» з правоохоронцями.