В сучасних кризових умовах банкрутство все ще залишається досить поширеним явищем. Чинний Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», крім ліквідації боржника, визнаного судом банкрутом, передбачає можливості застосування неліквідаційних процедур, спрямованих на відновлення платоспроможності боржника. 

До неліквідаційних процедур слід віднести санацію та мирову угоду.

Незважаючи на те, що у порівнянні з ліквідацією, неліквідаційні процедури є більш ефективними, вони все ще не мають попиту. Це повною мірою стосується укладення мирової угоди в процедурі банкрутства.

Так, при правильному підході укладення мирової угоди дозволяє заощадити кошти й час та досягти максимального для конкретної справи «покриття» вимог кредиторів.

Також укладення мирової угоди дозволяє досягти економічного ефекту – відновили платоспроможність боржника, зберегти активи, робочі місця, податкові надходження тощо.

Особливості мирової угоди у справі про банкрутство

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами (ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» №2343-ХІІ від 14.05.1992 р. з наступними змінами та доповненнями (далі – Закон про банкрутство)).

Забігаючи наперед, скажу, що прощення (списання) боргів це не так вже й погано. Наприклад, якщо кредитори розуміють, що внаслідок ліквідації підприємства їм вдасться отримати не більше ніж 2% від розміру їх кредиторських вимог, а шляхом укладення мирової угоди «покриття» вимог досягне 20%, то прощення 80% боргу виглядає набагато привабливішим. Але, про все по черзі….

Мирову угоду в процедурі банкрутства слід відрізняти від мирової угоди в господарському процесі. На практиці я досить часто зіштовхуюся з плутаниною цих понять, а тому про це слід зазначити окремо.

Річ у тім, що у ч. 1 ст. 2 Закону про банкрутство визначено, що крім безпосередньо Закону, провадження у справах про банкрутство регулюється також Господарським процесуальним кодексом України (далі – ГПК України).

Норми ст. 78 ГПК України визначають мирову угоду як домовленість між позивачем та відповідачем щодо предмета позову. Укладаючи мирову угоду в господарському процесі, сторони спору визначають взаємні права та обов’язки щодо предмета позову. При цьому законодавець не обмежує сторони щодо шляхів (способів) врегулювання спору. Головне, щоб вони не суперечили нормам чинного законодавства України. Укладення сторонами мирової угоди є підставою припинення провадження у справі.

Якщо перефразувати, то мирова угода в господарському спорі – це рішення, яке написано самими сторонами. Господарський суд у такому разі лише затверджує укладену сторонами мирову угоду.

Таким чином, мирова угода в господарському процесі має суто приватноправовий характер, проте в процедурі банкрутства мирова угода певною мірою набуває публічного характеру.

Після порушення справи про банкрутство боржника включається «публічний механізм» банкрутства. Зокрема, Законом про банкрутство передбачено запровадження спеціальних заходів після порушення провадження у справі, а саме:

• введення мораторію на задоволення вимог кредиторів;
• введення процедури розпорядження майном та призначення розпорядника майна;
• вжиття заходів щодо забезпечення вимог кредиторів;
• обов’язкове встановлення всіх пасивів та активів боржника.

Одним із правових наслідків порушення справи про банкрутство є обов’язкове звернення кредиторів боржника з відповідними заявами про визнання кредиторських вимог. Строк такого звернення обмежений.

Таким чином, після порушення провадження у справі про банкрутство мирова угода укладається щодо всіх кредиторів боржника з дотриманням певної процедури її укладення.

Разом з тим, можна говорити про мирову угоду в процедурі банкрутства, яка укладається тільки між двома сторонами (кредитором-заявником та боржником) до порушення провадження у справі про банкрутство. Хоча Законом про банкрутство це жодним чином не передбачено, сторони не позбавлені можливості самостійно врегулювати взаємні права та обов’язки щодо погашення заборгованості. Внаслідок досягнення такої домовленості, кредитор-заявник відкликає заяву про порушення справи про банкрутство.

Укладення мирової угоди: кому це потрібно?

Первісна редакція Закону про банкрутство, прийнята у 1992 р. мала суто ліквідаційну спрямованість. Вже згодом була прийнята нова редакція Закону, навіть у назві якого з’явились нові слова – «відновлення платоспроможності».

В новій редакції закону були прописані нові механізми відновлення платоспроможності, а саме санація та укладення мирової угоди. Однак це лише механізми. Для їх реалізації потрібна зацікавленість у тому, щоб боржник відновив платоспроможність.

В моїй практиці у більшості випадків у відновленні платоспроможності були зацікавлені треті особи, у тому числі й ті, що були реальними кредиторами боржника.

Досить поширеним явищем в України є те, що з підприємства, якому загрожує неплатоспроможність, ще до порушення банкрутства в поспішному порядку виводяться цінні активи. А вже на момент порушення справи про банкрутство з’являється аналогічний бізнес з усіма вчасно «виведеними активами». Звичайно ж, така «пустушка» нікому не цікава, та й сенсу «відновляти платоспроможність» вже немає.

Інша справа, коли на балансі підприємства присутній актив, який не встигли або неможливо «вивести». Наприклад, право користування земельною ділянкою чи договір оренди землі під житлову (комерційну) забудову. Для таких випадків відновлення платоспроможності через укладення мирової угоди може стати доречним.

Зрозуміло, що треті особи, зацікавлені у відновленні платоспроможності боржника, на вряд чи забажають, щоб залишився той же склад акціонерів (учасників) та/або керівництва боржника. На практиці однією з умов такого відновлення є отримання фактичним інвестором корпоративних прав юридичної особи – боржника.

Хоча Закон про банкрутство передбачає можливість обміну боргів на корпоративні права, реалізація цього є досить складною, оскільки не всі кредитори беруть участь в укладенні мирової угоди, а розподіляти корпоративні права на всіх кредиторів не має жодного сенсу. Надійніше буде провести викуп корпоративних прав, до того ж ситуація з банкрутством тільки сприятиме цьому.

Звісно, зацікавленість у збереженні активів може бути й у власника боржника. У такому випадку мирова угода – це реальна можливість позбутися зайвого тягаря боргів.

Порядок укладення мирової угоди та практичні поради щодо її укладення

Особливістю мирової угоди в процедурі банкрутства є те, що рішення про її укладення приймається простою більшістю голосів кредиторів – членів комітету кредиторів, за умови, що всі заставні кредитори надали згоду на укладення мирової угоди.

На практиці це означає, що більше ніж половина кредиторів боржника (виходячи з розміру їхніх вимог) взагалі не бере участь в укладенні мирової угоди, вони просто ставляться перед фактом.

Звичайно, що для прийняття рішення про укладення мирової з боку кредиторів повинна бути перевага голосів. Залежно від активності інших кредиторів, для ініціатора укладення мирової угоди буде достатньо від 25% до 50%+1 голос. Щось на зразок корпоративних відносин. Але, про все по черзі.

Укладенню мирової угоди в процедурі банкрутства передують етапи, які суттєво впливають на подальший рух справи про банкрутство, зокрема на прийняття рішення про укладення мирової угоди та які слід враховувати, а саме:

«Формування» реєстру вимог кредиторів

Річ у тім, що кожен з кредиторів боржника може подавати свої заперечення стосовно включення до реєстру будь-кого з осіб, у тому числі оскаржити їх включення та/або не включення.

На практиці досить часто трапляються випадки, коли за домовленістю з боржником та/або розпорядником майна до реєстру потрапляють особи, які насправді не є кредиторами боржника. Все це робиться з метою отримання переваги в голосах.

Щодо однієї зі справ про банкрутство, після затвердження судом першої інстанції реєстру вимог кредиторів боржника, була подана апеляційна скарга стосовно включення деяких «кредиторів» до реєстру. В результаті розгляду скарги апеляційним господарським судом було відмовлено у визнанні конкурсними кредиторами боржника заявникам, розмір вимог яких становив приблизно 25% від загального розміру вимог.

Проведення перших зборів кредиторів та створення комітету кредиторів

На перших зборах кредиторів обирається комітет кредиторів, який надалі приймає рішення з питань, які стосуються справи про банкрутство.

Збори скликаються арбітражним керуючим – розпорядником майна боржника. Відповідно до норми ст. 26 Закону про банкрутство, скликання зборів є обов’язком розпорядника майна.

Кворум перших зборів кредиторів має складати не менше ніж 2/3 від загального розміру вимог конкурсних кредиторів. Якщо збори не зібрались з першого разу, то на наступні для кворуму буде достатньо половини вимог. Збори, як правило, проводяться за місцем знаходження боржника.

Слід також звернути увагу на додаткові можливості розподілу голосів на зборах кредиторів. Так, ст. 21 Закону про банкрутство передбачає правонаступництво у справі про банкрутство. Це означає, що кредитор боржника має право здійснити відступлення права вимоги до боржника будь-якій особі, а особа, яка набула право вимоги до боржника, має право вступити у справу про банкрутство. Іншими словами, зацікавлена особа має реальну можливість здійснити викуп деяких кредиторських вимог.

Що стосується обов’язкової участі розпорядника майна, то він має право брати участь у зборах кредиторів з правом дорадчого голосу, але у будь-якому випадку його участь не є обов’язковою.

Так, в одній зі справ про банкрутство розпорядник майна не з’явився на призначені збори кредиторів. Збори було проведено, прийнято рішення про обрання комітету кредиторів, який згодом прийняв рішення про укладення мирової угоди.

В суді ж, при розгляді питання про затвердження мирової угоди, розпорядник майна стверджував, що навпаки, він був присутній у призначений час, але жоден з кредиторів не з’явився на збори, а тому всі відповідні рішення слід вважати нелегітимними. Суд не брав до уваги заперечення розпорядника майна боржника, оскільки рішення зборів було оформлено відповідним чином і подано до суду (журнал реєстрації, копії документів про повноваження представників кредиторів, протокол зборів, відео фіксація зборів).

Прийняття рішення про укладення мирової угоди

Слід зауважити, що таке рішення приймається як зі сторони кредиторів, так і зі сторони боржника.

Зі сторони кредиторів рішення приймається комітетом кредиторів боржника – простою більшістю голосів. Відповідне рішення оформлюється протоколом зборів комітету кредиторів.

Всі умови мирової угоди викладаються в окремому документі, який підписується зі сторони кредиторів головою комітету кредиторів, а зі сторони боржника його керівником (розпорядником майна, санатором або ліквідатором, залежно від стадії справи про банкрутство).

Арбітражний керуючий (розпорядник майна, санатор, ліквідатор) приймає рішення про підписання мирової угоди одноособово. Керівник боржника приймає рішення про підписання мирової угоди, залежно від повноважень, які надані йому Статутом підприємства. Це може бути як одноособове рішення директора, так і рішення загальних зборів акціонерів (учасників) юридичної особи.

Господарський суд відмовить у затвердженні мирової угоди, наприклад, якщо рішення про укладення мирової угоди зі сторони боржника було прийнято неповноважною особою.

Затвердження мирової угоди судом

Після укладення мирової угоди вона разом з іншими документами подається на розгляд до господарського суду, який розглядає справу про банкрутство.

Господарський суд затверджує укладену мирову угоду, якщо її умови не суперечать вимогам чинного законодавства України. Також підставою відмови у затвердженні мирової угоди може стати порушення порядку її укладення (насамперед, це стосується рішень про укладення мирової угоди).

Затвердження мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство. Слід також звернути увагу на те, що умови мирової угоди не можуть стосуватися вимог першої черги. Зазначені вимоги повинні бути погашені до затвердження мирової угоди.

Що стосується розірвання мирової угоди, то таке стає можливим за умови не виконання боржником своїх зобов’язань у розмірі не менше ніж 1/3 вимог кредиторів. У випадку розірвання мирової угоди справа про банкрутство поновлюється.

На жаль, обсяг статті не дозволяє ретельно описати всі деталі процесу укладення мирової угоди в процедурі банкрутства. У статті, наскільки це можливо, були вказані найбільш важливі практичні аспекти укладення мирової угоди. Крім того, на практиці досить часто виникають неоднозначні ситуації, які потребують індивідуального підходу.