Автор
Кнопки

Змова двох імператорів і "гібридна війна" проти Швеції

 
08.11.2016 10:13

Зараз стало вкрай модним порівнювати сучасну московську агресію проти України із ще недавніми війнами на постсовєцькому просторі чи з трагічними подіями на Балканському півострові у 1990-х рр. Проте ці порівняння є вельми умовними і потребують якісної історичної корекції. З рештою, для більш красномовнішого слівця варто поглянути глибше в історію, років так 200 тому, коли на початку ХІХ ст. у Європі вирували не менш цікаві події ніж зараз, а саме наполеонівські війни, що розпочинались визвольним шляхом революційного запалу молодої модерної нації, а закінчилось гібридними війнами за переділ існуючих державних кордонів.

Як відомо, французький імператор Наполеон I Бонапарт вів завойовницькі походи у різних державах Європи, Азії та Африки від листопада 1799 р. до червня 1815 р. Це сталося якраз у той час, коли стара монархічна Європа перебувала в повній дезорганізації: уряди Великої Британії, Пруссії, Австрії, Данії, Швеції та Іспанії були абсолютно нездатні до спільних дій і готові були заради приватних вигод зраджувати спільну справу – антифранцузьку коаліцію.

Варто зауважити, що прихід до влади у Франції Наполеона І Бонапарта дав поштовх масштабним державним змінам на всьому європейському континенті. Французький імператор, розуміючи, що свої сили слід підготувати для загарбання Центральної Європи, прагнув підштовхнути імперську Росію до війни зі Швецією, яка відмовлялась приєднатися до континентальної блокади Великої Британії, тому акцентував увагу Олександра І саме на питаннях безпеки Санкт-Петербурга. Спочатку Росія і Швеція були союзниками у ІІІ-й антифранцузькій коаліції, але кампанія 1805 р. невдало завершилася для усіх союзників: у листопаді 1805 р. об'єднані російсько-австрійські війська були розбиті під Аустерліцем, а шведські війська були змушені відступити після невдалого наступу в Померанії. Війна країн IV-ї антифранцузької коаліції із Францією у 1806 р. закінчилася так само, як і війни попередніх антифранцузьких спілок – а саме нічим.

У цих умовах французький імператор запропонував російському колезі допомогти вирішити територіальні проблеми зі Швецією. Під час переговорів у Тільзіті в червні 1807 р. Наполеон І Бонапарт зауважив, що столиця Російської імперії занадто близько знаходиться до шведського кордону, а петербурзькі красуні не повинні більше чути зі своїх будинків грім шведських гармат. Згідно із договором, що був підписаний в Тільзіті, імперська Росія брала на себе обов'язок тиснути на Швецію із метою змусити її приєднатися до континентальної блокади Великої Британії аж до розв’язання військового конфлікту з відторгненням території Фінляндії за ухилення від блокади.

Зовнішня політика Швеції на той час прийняла новий напрямок після того, як на подив підданих, під час загострення міжнародної кризи король Ґустав IV Адольф, починаючи з літа 1803 р., цілий рік провів у свого тестя в Бадені. Там спілкування з французькими політичними емігрантами та роялістами виробило у шведського короля загострене почуття ненависті по відношенню до післяреволюційних урядів, і особливо до самозваного імператора-корсиканця. Крім того, якийсь німецький містик переконав короля Швеції в тому, що Наполеон І Бонапарт – антихрист, про якого йдеться в біблійному “Одкровенні від Івана”, що й стало підставою для справжнього “хрестового походу” проти наполеонівської Франції.

Вступивши в III-тю антифранцузьку коаліцію, Швеція, поряд із Росією та Великою Британією, встала в опозицію по відношенню до Франції. Під час війни в Померанії король Ґустав IV Адольф зазнав невдачі як полководець, адже уявив себе командувачем одразу кількох армій (російськими, британськими, австрійськими та прусськими військами), якими він мав намір розгромити Наполеона І Бонапарта і французьку революцію, та повернути Бурбонів на трон. Сам Ґустав IV Адольф одягався в уніформу свого кумира Карла XII, збривав вуса, зачісував волосся і обіцяв особисто пустити кулю в лоб корсиканському самозванцю. Шведських військових ці витівки на полі бою не переконали. У той час, коли правителі інших країн прагнули до створення дієвих військових коаліцій проти Наполеона І Бонапарта, король Швеції зводив всю співпрацю нанівець своїми вигадками та театральними перевдяганням, а все більша кількість людей вважала його душевнохворим. В результаті таких театральних витівок в серпні 1807 р. колишня шведська провінція в Німеччині – Померанія – була захоплена Францією.

Після укладення Тільзітського договору, Росія запропонувала Швеції посередництво для примирення із Францією, але позитивної відповіді від Стокгольма не отримала. У підсумку, в лютому 1808 р. Росія, з одного боку дотримуючись угодли із Францією, а з іншого – зважаючи на давно назрілі потреби зміцнити безпеку своєї столиці, вторглася в шведські володіння у південно-східній Фінляндії. Незважаючи на те, що війну не було офіційно оголошено, російські війська перетнули кордон і почали наступ на столицю Фінляндії – місто Обу (нині Турку). Після того, як шведське військо відступило на північ та захід, росіяни змогли без вагань та спротиву зайняти міста Центральної та Південної Фінляндії. На початку березня 1808 р. без бою росіяни заволоділи тодішньою містом Обу. І лише за тиждень після цієї події, коли майже вся Фінляндія була окупована, у Санкт-Петербурзі опублікували декларацію Олександра I про офіційне оголошення Швеції війни та приєднання до Росії фінляндських земель.

На початковому етапі війни російські війська діяли дуже енергійно, наступ армії Російської імперії був шаленим і неочікуваним для шведів. Однак, невдоволені активними військовими діями росіян на своїй землі та слабкістю шведської армії, на захист вітчизни піднялись самі фінляндці. Своїми партизанськими діями під керівництвом окремих шведських офіцерів народжених у Фінляндії, вони почали завдавати російській армії значної шкоди у запіллі – у місцях стратегічно важливих перетинів шляхів сполучень. Найбільшими були повстання на Аландських островах, у південній частині провінції Естерботенн та у північній Карелії. Фінляндські селяни грабували військові обози, вбивали російських жовнірів, а коней віддавали спроможним тримати вогнепальну зброю у руках. У Фінляндії здавна, особливо в селянському середовищі, вважали росіян ворогами, з якими треба було боротися не на життя, а на смерть. Дії чиновників, які намагалися перешкодити народним повстанням, жорстко засуджувалися. Ненависницьке і зневажливе ставлення до росіян залишилося в спадок від загарбницьких війн, які вела Росія у Фінляндії з часів Великої Північної війни (1700-1721 рр.).

Розуміючи, що довго така війна на 2 фронти (проти шведської регулярної армії та фінляндських партизанів) тривати не може Олександр І пішов на мирне залагодження конфлікту, який сам і розв’язав. У вересні 1809 р. у місті Фрідріксгам (нині Гаміна) між Росією та Швецією було підписано мирну угоду, яка завершила останню російсько-шведську війну 1808-1809 рр. Для Швеції мирний договір підписаний у Фрідріксгамі означав великі територіальні втрати – вся Фінляндія разом з Аландськими островами відтепер ставали частиною Російської імперії. Як зазначав наближений до династії Романових граф Алєксандр Анненський, «…миръ 1809 года устранилъ неудобство, бывшее следствіемъ близости шведскихъ границъ у воротъ нашей столицы…». З цього моменту Фінляндія стала основою системи безпеки Санкт-Петербурга і Північного-Заходу царської Росії.

Зі стратегічної точки зору захоплення Росією у Швеції земель Фінляндії стало видатним успіхом політики царизму. Санкт-Петербург як столиця країни на початку 1808 р. знаходився поряд із кордоном, а вже наприкінці 1809 р. – далеко від міждержавної межі, в майже повній безпеці. Щоправда, цілковито скористатися цим успіхом росіянам так і не вдалося. Більше того, Фінляндія, яка зберегла майже повну внутрішню автономію і ще не встигла зазнати русифікації, яка сюди прийде лише через 90 років, стала серйозним головним болем для керівництва країни у подальшому.

У сусідній країні, де так пафосно полюбляють святкувати незграбні тріумфи у військових конфліктах різних масштабі, щороку стає непомітною “перемога російської зброї” в останній російсько-шведській війні. Для мешканців найбільшої країни світу ця війна не принесла таких визначних перемог як скажімо Сталінград чи Севастополь, навпаки, ця війна народилась у кулуарах змови двох імператорів, тому їй не має місця серед інших “героїчних” конфліктів в пантеоні Кремля. 

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Точка зрения редакции портала ЛІГА.net и Информационного агентства "ЛІГАБізнесІнформ" может не совпадать с точкой зрения авторов блогов и комментариев к ним. Редакция портала не отвечает за достоверность таких материалов, а портал выполняет исключительно роль носителя
Популярные теги
Iryna Berezhna PR адвокат Адвокат Морозов адвокатура азаров Александр Прогнимак АТО банк банки банкротство бизнес бізнес будущее украины бюджет БЮТ валюта Васильев ВВП Верховна Рада верховная рада вибори війна влада власть война выборы газ геннадий балашов Гонтарева государство гривна гройсман ГФС демократия деньги депозит депозиты децентралізація доллар Донбас донбасс доходы ДТП ДФС евроинтеграция евромайдан Европа економіка ЕС євромайдан ЄС жизнь жкг жкх закон законодательство законопроект зарплата Земля инвестиции инвестиции в экономику Интернет ипотека Ирина Бережная Ігор Ткачук Ірина Бережна кабмин кадры карьера Киев Київ Китай Кличко Кодекс законів про працю України конституция Конституція Конституція України коррупция корупція кредит кредиты кризис Крим Крым культура курс люстрация люстрація Майдан маркетинг маркетинг юридических услуг МВФ менеджмент налоги налоги украина налоговые споры Налоговый кодекс народ НАТО наука нафтогаз НБУ НДС недвижимость Николай Гольбин образование Общество Олександр Горобець оппозиция отмена налогов охрименко Павло Петренко парламент партия регионов персонал податки податкові спори политика политтехнологии політика Порошенко Правительство право право на працю працедавець працівник президент Прогнимак прогноз Программа социально-экономического развития Украины прокуратура психология денег психология успеха публічний аудит путин Путін работа революция режим Януковича рейдерство реклама рекрутинг Реформа реформи реформы Росія россия Руслан Сольвар рынки свобода СМИ соціально-економічні права строительство студент суд судебная практика судова практика судова реформа судовий захист США таможня тарифи тарифы Тигипко Тимошенко Ткачук трудовий договір. трудові відносини УКБС Украина украина будущее україна Укрпочта Укрпошта управление уровень жизни людей Уряд финансы экология экономика Экономика Украины эксперт по миграции экспорт энергетика юрист Ющенко янукович Яценюк