Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
24.12.2016 11:50

Визнання недопустимими доказів отриманих в результаті проведення НСРД

Отже, мова тут йде про докази які підтверджують законність отримання інших доказів, зокрема постанови прокурора або слідчого судді про дозвіл на проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки або іншої негласної слідчої розшукової дії

Відповідно до статей 85, 99 КПК України доказами у кримінальному процесі, які мають відношення до справи, є, зокрема, документи, що підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів, отже - документи, що підтверджують законність збирання інших доказів.

Відповідно ж до статті 290 КПК України державне обвинувачення зобов'язане надати обвинуваченому та його захиснику доступ до усіх без винятку доказів, зокрема, до усіх без винятку документів, що є у розпорядженні обвинувачення, включаючи й ті, що підтверджують збирання інших доказів.

Такий доступ зазвичай має бути наданий до складання обвинувального акту та направлення його до суду. У разі ж отримання доказів під час судового розгляду вони мають бути відкритими стороні захисту до їх подання до суду /частина 9 статті 290 КПК України/. У разі ж наявності серед таких доказів відомостей, що становлять державну таємницю, досудове розслідування та судове провадження у кримінальному провадженні проводяться з дотриманням вимог режиму секретності та в порядку, передбаченому главою 40 КПК України.

Отже, мова тут йде про докази які підтверджують законність отримання інших доказів. Зокрема постанови прокурора або слідчого судді про дозвіл на проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки або іншої негласної слідчої розшукової дії (Надалі НСРД).

Проте, часто в порушення п.12 ст. 209 КПК України органи досудового слідства не надають стороні захисту для ознайомлення вказані постанови про надання дозволу на проведення НСРД, а додають їх вже після направлення обвинувального акту в суд, безпосередньо під час судового розгляду.

Однією з основних аргументацій такого є те, що вказані постанови на час відкриття матеріалів були засекречені та не підлягали розголошенню.
В даному випадку звертаємось до п.1.9. Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої Наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції, яка встановлює, що  процесуальними документами щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій є постанови, клопотання, доручення, протоколи уповноваженого співробітника (працівника) оперативного підрозділу, слідчого, прокурора, а також ухвали слідчого судді, а також доручення на проведення відповідної дії та первинні джерела інформації.
 
Згадана Інструкція передбачає також порядок створення згаданих документів, їх засекречення, порядок розсекречення та їх відкриття стороні захисту.

Нас цікавить саме порядок розсекречення та його терміни. Так, п.5.9. вказаної Інструкції встановлено, що після завершення проведення НСРД грифи секретності матеріальних носіїв інформації (МНІ) щодо їх проведення підлягають розсекреченню на підставі рішення прокурора, який здійснює повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, з урахуванням обставин кримінального провадження та необхідності використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій як доказів після проведення таких дій, у випадку, якщо витік зазначених відомостей не завдасть шкоди національній безпеці України. Таке рішення оформлюється постановою прокурора, що погоджується керівником прокуратури.

Для розсекречення конкретних матеріальних носіїв інформації щодо проведення негласної слідчої (розшукової) дії керівник органу прокуратури надсилає керівнику органу, де засекречено матеріальний носій інформації, клопотання, у якому зазначаються підстави для скасування грифа секретності, обліковий номер та назва матеріального носія інформації. До клопотання долучаються матеріальні носії інформації, грифи секретності яких пропонується скасувати.

В подальшому після отримання клопотання про необхідність скасування грифів секретності матеріальних носіїв інформації щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій та відповідних документів керівником органу, де здійснювалося їх засекречування, створюється експертна комісія з питань таємниць (далі - експертна комісія), якій доручається підготовка рішень про скасування грифів секретності цих МНІ. Експертна комісія створюється у складі не менше трьох осіб, зокрема фахівців, які мають відповідний рівень знань та досвід роботи у сфері охорони державної таємниці (залежно від органу: слідчий суддя, слідчий, прокурор у конкретному кримінальному, працівники режимно-секретних підрозділів, які мають допуск до державної таємниці відповідної форми. Персональний склад експертних комісій визначається посадовою особою, яка їх створила /пункти 5.12 - 5.14 Інструкції/.

За результатами засідання експертної комісії складається протокол, в якому фіксуються питання для обговорення та їх результати, запитання, зауваження та пропозиції членів комісії. Рішення комісії оформляється актом скасування грифів секретності матеріальних носіїв секретної інформації, який затверджується керівником органу /пункт 5.20 - 5.23 Інструкції/.

Пункт 5.26 Інструкції вказує, що МНІ мають бути розсекречені в максимально стислий строк, але не більше 10 діб з моменту отримання клопотання;
Після розсекречення зазначених МНІ щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймається рішення про їх зняття з обліку в РСО та долучення до матеріалів кримінального провадження у встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України порядку /пункт 5.27 Інструкції/.

До розсекречених матеріалів доступ надається разом з іншими матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України /пункт 5.30 Інструкції/.

Використання ж документів, що не відкриті, під час прийняття процесуальних рішень не є можливим.

Отже без використання вказаних документів залучення до матеріалів справи відомостей, що містяться у матеріалах оперативно-розшукової діяльності та щодо негласних слідчих (розшукових) дії, неможливо через відсутність інформації про законність їх отримання та їх достовірність.

В такому випадку, можливість заявити стороні обвинувачення клопотання про доручення до матеріалів провадження, як доказів, відомостей, отримані внаслідок оперативно-розшукових заходів, що зафіксовані на перелічених вище документах, під час судового розгляду неможливо та незаконно.
 
Розглядаючи вказані питання, варто звернутись до судової практики, зокрема до Ухвали Апеляційного суду м. Києва від 3.11.2016р. № 11-кп/796/1295/2016  з описової частини якої зрозуміло, що особа була засуджена за ч.2 ст.307 ККУ, і доказом вини якого окрім усіх інших був протокол про результати контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки. Однак з ухвали слідує, що в матеріалах кримінального провадження немає постанови прокурора про  проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину. Відомості про прийняття такого процесуального рішення прокурором відсутні в реєстрі матеріалів досудового розслідування, стороні захисту постанова прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину, згідно з вимогами ст. 290 КПК України не відкривалася, отже сторона обвинувачення не надала суду доказів на підтвердження наявності передбачених законом підстав для проведення оперативних закупок наркотичного засобу, у зв’язку з чим докази отримані в результаті проведення контролю за вчиненням злочину слід визнати недопустимими.

Разом з тим, в ухвалі вказана ще одна цікава деталь, а саме відсутність наявності обґрунтованих та об’єктивних підстав, для проведення контролю за вчиненням злочину у формі оперативних закупок наркотичних засобів. У вказаному рішенні суд посилається на практику ЄСПЛ, зокрема «Веселов та інші проти Російської Федерації» від 12.10.2012 р. де зазначено, що, «..якщо доказ є результатом негласної операції, такої як оперативна закупівля наркотиків, органи влади повинні бути готовими продемонструвати, що у них були обґрунтовані причини для організації негласної операції. Наявність конкретних та об'єктивних підстав є обов'язковою умовою для здійснення негласних операцій, в тому числі і використання агентів під прикриттям. Тобто, хоча і допускається посилання на інформацію, отриману від анонімних інформаторів, але тільки на стадії досудового розслідування, коли цього вимагає характер злочинної діяльності та необхідність її викриття. Інформація, отримана в результаті проведення оперативної закупівлі наркотичних засобів не повинна бути єдиним доказом, на якому ґрунтується обвинувачення…».

Також досить цікаво з цього приводу висловився Апеляційний суд м. Києва у своїй ухвалі від 9.06.2016р.,  в якій зазначаються подібні обставини ненадання усіх матеріалів кримінального провадження в порядку ч.12 ст. 209 КПК, на підставі чого суд приходить до висновку, що «…жодний із наданих стороною обвинувачення доказів як сам по собі, так і в сукупності з іншими, з точки зору достатності та взаємозв'язку, не дає достатніх підстав стверджувати поза розумним сумнівом про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів…».

Такої ж правової позиції дотримується і Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ, зокрема в Ухвалі від 20.07.2016р. вказує, що «..за таких обставин  відповідно до вимог ч. 12 ст. 290 КПК висновок апеляційного суду про те, що відомості, закріплені в цих протоколах (НСРД), неможливо допустити у кримінальному провадженні як доказ, оскільки в такому випадку буде порушено процесуальну гарантію права обвинувачених на захист, колегія суддів вважає обґрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставними.

Така ж правова позиція висвітлена і в Ухвалі ВССУ від 20.05.2015р.
Говорячи про судову практику можна зробити цілком справедливий висновок з точки зору юридичної певності та законності, що суди в даному випадку забезпечують утвердження дуже важливого принципу змагальності в кримінального процесі. Існування подібної практики забезпечує неможливість засудження особи у вчиненні злочинів на основі недопустимих доказів.

Звісно тут можна прослідкувати і наявну правову проблему, яка пов’язана з відкриттям матеріалів досудового розслідування іншій стороні, зокрема часових рамок відкриття та документальної повноти цих матеріалів.

Говорячи про це, не можна не оминути запропоновані Президентом України законодавці зміни до КПК які регулюють питання відкриття матеріалів іншій стороні. Зокрема у законопроекті №5490  пропонується внести зміни до Кримінального процесуального кодексу України, якими відкриття матеріалів кримінального провадження сторонами зі стадії досудового розслідування перенести на стадію підготовчого судового розгляду.

З цією метою положення статті 290 Кодексу, які регулюють питання відкриття матеріалів сторонами, виключаються з голови "Закінчення попереднього розслідування" і переносяться до глави "Підготовче судове провадження".
Отже в такому разі суддя матиме ключову роль у відкритті матеріалів сторонами провадження.

Однак такі запропоновані зміни викликають сумнів у їх узгодженості з цілями та засадами кримінального судочинства.

Можливо такі зміни і допоможуть вирішити питання які висвітлені у даній статті, але вони сприятимуть більше органам досудового слідства і суттєво звужуватимуть права сторони захисту порівняно з тими які існують на даний час.
Оскільки таке положення суттєво звужує право на можливість одержання обвинуваченим своєчасної та кваліфікованої правової допомоги порівняно з тим які існують зараз. Такої думки дотримується і Головне науково-експертне управління ВРУ у своєму висновку з приводу запропонованого законопроекту.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
Контакти
E-mail: [email protected]