Пережити вибори

Та тепер, коли мирні угоди чи то реалізуються, чи то імітуються, війна на Донбасі перестала цікавити і росіян, і російські ЗМІ. Бо в імперському розумінні мирні переговори – це не перемога, а радше поразка.

Росії, яка задихається від цін, санкцій та любові до фюрера батьківщини, терміново потрібні швидкі перемоги. А тут ще тенденції зниження рейтингу Путіна, які б’ють по його самооцінці. Тому російські ЗМІ швидко переключили увагу на інший Схід – Близький. Замість укрофашистів росіянам підсунули ісламофашистів. А доблесні російські льотчики вже розбили половину командних пунктів армії ІДІЛа. Якщо вірити не менш доблесним російським журналістам.

Тому в інтересах Росії на Донбасі просто законсервувати ситуацію. Перетворити його на «систему стримування». Такий собі аналог ядерної зброї, який придумали ще стародавні римляни. Розділяй і володарюй. Але є ще потреба повернутись у світову політику. Звідси й імітація процесу примирення. І чим довше імітувати, тим краще.

Хотілося б сказати, що про нас забули. І нас очікує затишшя. Але… Країна живе у виборчій кампанії. Не просто країна. А країна, у якій здається більша частина народу не розуміє, чим повинна займатись місцева влада. Бо судячи з реклами, у нас кожен вірить, що після перемоги у Бериберівській сільській раді у країні скасують мобілізацію, а бандити сядуть у тюрми. Хоча, чому дивуватись. Вікна ж у Бериберівській школі вставлятиме Міністерство освіти і Верховна Рада. У країні, де навіть кухарка може стати коханкою президента керувати державою, когнітивний дисонанс – це базовий закон життя.

І якщо чверть населення має бажання завершити війну на Донбасі військовою силою, то зручніше підіграти цим настроях, ніж заасфальтувати центральну вулицю. У гібридній війні – гібридні й вибори. І це не було б великою проблемою, аби закінчувалось виключно риторикою. Сьогодні зацікавленими у терористичних актах можуть бути різні політичні сили. Починаючи від крайніх екстремістів та закінчуючи латентними росієфілами.

І це ми ще не беремо до уваги вибори, які заплановані у сепаратистів. Навіть якщо їх дійсно перенесуть, як рекомендує «нормандська четвірка», вони не стануть панацеєю повернення контролю України над цими територіями.

Так, Україна може прийняти спеціальний закон щодо особливостей виборів на окупованих територіях Донбасу. Гіпотетично, він навіть може бути найдемократичнішим у світі. Але реалізовувати його будуть прихильники демократії «па-пуцінські». У нас, правда, і своїх проблем із дотриманням законності вистачає. Але, наголошу, у ДЛНР закон України будуть реалізовувати ті, хто воював проти України. Відчуваєте, з яким натхненням вони це робитимуть?

Та до цього закон треба прийняти. Через крики «зрада» та «всьопропало». Через протест. І, не виключено, що й через теракти, подібні 31 серпня. Це розуміють і у сепаратистів. Тому вони залюбки дадуть Україні можливість утопитись у конфлікті між прихильниками війни та миру. А на виході отримають ті ж самі результати виборів. Але тепер з картинкою « утопающей в крови Хохлянд ии » та звинуваченнями, що Україна не виконує «мінські угоди».

Незалежно від того, коли будуть проходити вибори, шанси того, що проукраїнські сили на них отримають якісь голоси – нульові. Бо крім антиукраїнських настроїв на виборах сепара ти стам взагалі немає чого запропоновувати виборцям. Росія приймати Донбас у свій склад не хоче, навіть будує укріплення на кордоні навколо так званих «республік». Тому ніщо так не єднатиме електорат, що лишився в окупації, навколо «партії війни», як антиукраїнські фобії, якими десятиліттями годували українців Донбасу. А щоб краще доходило – нагадають картинками розп’ятих хлопчиків і обстрілами житлових кварталів.

І найголовніше. Проблема у тому, що результати цих виборів має визнати Україна. Бо вони: а) відбулись за нашим законом; б) ми зобов’язані виконувати мінські угоди.

А російські війська вони виведуть потім. Якщо визнають, що вони там є.