Прогнози на червень: російські привіти та внутрішня гризня

Травень, не зважаючи на суперзаполітизованість його свят, спочатку давав надію на затишшя. Ні голодних бунтів, пов’язаних з підвищенням комунальних тарифів, ні наступу сепаратистів на Донбасі, який постійно пророкують від початку перемир’я.

Але постсвяткове відчуття спокою – оманливе. Як показує сумна статистика, втрати українських військових у зоні АТО продовжують зростати. Безповоротні – в арифметичній прогресії – 35 загиблих (26 у квітні, 21 у березні). Натомість кількість поранених зросла різко – 208 (100 у квітні, 93 у березні). Швидше за все, - це говорить про збільшення провокацій - «сліпих» обстрілів українських позицій. Тому про повне примирення поки що не йдеться. І бої у Мар’нці це доводять. Хоча, «рупор промацування потенційних можливостей Кремля» Жириновський заявив, що пора закінчувати цю «бодягу» і дотримуватись «Мінська-2». Ось так, після фільму про Крим сепаратисти на Донбасі для «імператора» стали «рускім міром другого сорту», а тепер – «бодягою».

Саме російська внутрішньополітична ситуація значною мірою визначатиме ситуацію з екстремами в Україні в перший місяць літа. Справа в тому, що 12 червня – День Росії. У «країні видовищ» кожне наступне свято вимагає більшої помпезності, ніж попереднє. Минулого разу можна було намахати прапорами «кримнаш» на 86% підтримки Путіна. Але, економічна блокада, зниження добробуту в Росії і «царське» бажання пробити рейтингову стелю вимагають або маленьких перемог всередині країни, або великих трагедій у сусідів. Можна було б до свята нарешті загасити лісові пожежі в Бурятії, але – краще довести стабільність на прикладі дестабілізації в іншій країні. Зрозуміло в якій.

Ускладнюється ситуація в Криму. Росія випробовує нові важелі посилення лояльності населення. Верховний суд РФ визнав законним віджим майна на півострові. І, щоб не сумнівались у цілеспрямованості цієї акції,  уряд Росії схвалює законопроект про знесення самобудів у Криму без суду. Зрозуміло, що більшість власників самобудів «випадково» належить до найменш лояльної окупантам групи – кримських татар. Якщо ти український патріот, то віддавай майно за свої переконання та лишайся з одним прапором. До речі, як показала реакція окупантів на роковини депортації кримських татар, за нього також можуть затримати. Навіть не за прапор, а за те, що комусь здалось, що він був.

Внутрішня ситуація в Україні також підливає відро бензину в палаючий ешелон нафти. Червень є останнім повним місяцем політичного сезону. А це говорить про те, що його треба закінчити так, «щоб пам’ятали». Зростання цін на все та гальмування реформ не дозволяють це зробити гідно. Тому, інший варіант – зробити це голосно. Щоб піплу було що обсудити до осені.

І з меркантильної точки зору. Мертвий сезон на те і мертвий, що в цей час ніхто не приймає важливі кадрові рішення. Тому, саме у червні можна очікувати найспекотнішу боротьбу за те, щоб утримати або отримати владні крісла та зробитись «недоторканими» до початку нового політичного сезону. Тому, маса інфобруду, чорного піару один на одного, - це краще, що може нас очікувати в першій половині літа. Тим більше, що скоро місцеві вибори. І кандидат у багні по пояс виглядає краще, ніж кандидат у багні по горло. Неважливо, евфемізм це чи ні. Головне – результат.

7 червня виповнюється річниця президенства Петра Порошенка. Прогресивна частина людства почала святкувати його ще з 25 травня – дня виборів. А найрадикальна – з моменту останнього підриву магазину «Рошен» у Києві. До речі, це не перший напад на мережу, яку вже рік обіцяє продати Президент. Станом на 11 січня прес-служба «Рошену» нарахувала 4 напади на магазини. Проблема у нападі на заклади, що пов’язані з Президентом, полягає не в стільки у пошуку винних, скільки у цілеспрямованому формуванні у громадській думці персоналізації відповідальності за провальність реформ у державі. Мусування у ЗМІ невиконаними обіцянками Президента – це ще не гірший варіант відсвяткувати річницю. І найголовніше - невідомо від кого можна очікувати більшого багна – ззовні чи від своїх.

Власне червень має і святкову для України дату. День Конституції. На жаль, уже класичними стали загрози провокацій під час масових заходів та «російських вітань» на кшталт наступу на минулий День незалежності.

У червні почне проглядатись питання вступної кампанії. Щонайменше 6 разів доведеться перетнути випускнику, який закінчив школу в окупації, лінію зіткнення для отримання всіх необхідних документів для вступу до вишів вільної України. Непроста ситуація поглиблює відчуження між державою та українцями в окупації. Ми втрачаємо підтримку «там», а це означає, що настрої різних частин України будуть поляризуватись і далі.

Сьогодні український народ фрустрований, а це формує недовіру і до органів влади і до їх спроможності оберігати та захищати пересічного громадянина. І найнебезпечнішою тенденцією є легітимація насилля як засобу захисту інтересів. І подолати її може не мертвий сезон чи паперові реформи, а реальні зміни, які відчують усі.