Суди та ЗМІ: як знайти рівновагу між базовими цінностями

Напередодні чергового сесійного дня Верховної Ради, на якому планується продовжити розгляд проектів нових процесуальних кодексів, хочеться звернутись до деяких базових принципів здійснення правосуддя. Зокрема, щодо питань відносин судів із засобами масової інформації. Так, низка громадських активістів вбачають обмеження відкритості судового процесу у запропонованих ініціативах щодо права суду обмежити доступ людей на засідання в разі ‘’відсутності вільних місць’’ або у праві суду заборонити фото та відеофіксацію процесу, якщо вони ‘’заважають його ходу’’. Розглянемо ці питання більш детально на прикладі проекту Господарського процесуального кодексу (ГПК).

Пункт 3 Статті 9 «Гласність судового засідання» проекту ГПК передбачає, що особи, які бажають бути присутніми у судовому засіданні, допускаються до зали судових засідань за наявності вільних місць до початку судового засідання або під час перерви. При цьому, від особи, яка бажає бути присутньою у судовому засіданні, забороняється вимагати будь-які документи, крім документа, що посвідчує особу. Публічний характер судових слухань є однією з фундаментальних процесуальних гарантій у демократичному суспільстві. Проте, очевидно, що зала судових засідань є приміщенням з визначеною кількістю «посадкових» місць. Для забезпечення порядку у залі судових засідань під час розгляду конкретної справи і передбачено норми зазначеної статті. Новітнє аудіовізуальне обладнання може надавати подіям, що передаються із зали судових засідань, такого широкого розгласу, що саме поняття відкритих слухань повністю міняє своє значення. Оскільки присутні у залі судових засідань особи не можуть впливати на хід судового розгляду справи, а лише спостерігати, то чи так важливо де і у який спосіб вони будуть спостерігати за судовим процесом. Крім того, надмірна кількість людей, присутніх у залі судових засідань, може зашкодити провадженню та вплинути на поведінку осіб, які беруть участь у розгляді справи (свідки, експерти, представники сторін тощо).

Пункт 8 вищезазначеної статті 9 «Гласність судового засідання» проекту ГПК передбачає, що у разі, якщо суд дійде висновку, що фото-, кіно-, теле-, чи відео зйомка, а також транслювання перебігу судового засідання по радіо і телебаченню, в мережі Інтернет заважають ходу судового процесу, суд може заборонити або обмежити їх проведення , про що постановляє вмотивовану ухвалу.

При цьому, пункт 7 цієї ж статті визначає, що проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, а також трансляція судового засідання повинні здійснюватись без створення перешкод у веденні засідання і здійсненні учасниками судового процесу їх процесуальних прав.

Таким чином, зазначені у п. 8 заходи, перш за все, покликані захищати права осіб, які беруть участь у судовому процесі, та забезпечувати, щоб розгляд справи проводився належним чином. І їх застосування є наслідком порушення правил, визначених в п. 7 статті 9.

Більш того, що Висновок №7 Консультативної Ради Європейських суддів «Про правосуддя та суспільство» передбачає, що коли здійснюється телевізійний запис судових слухань, повинні використовуватись стаціонарні камері, а головуючий суддя повинен мати можливість приймати рішення щодо умов зйомок та переривання трансляції у будь-який час.

Слід також брати до уваги думку осіб – учасників процесу, зокрема в певних типах судових процесів, які стосуються приватних питань. Можуть існувати причини першорядного характеру, які виправдовують проведення зйомок процесів у конкретних справах, але можуть бути й такі, коли участь ЗМІ є втручанням у приватне життя людей, руйнуючи їхню репутацію, порушуючи презумпцію невинуватості та створюючи умови, щодо яких окремі особи мають юридичні підстави вимагати захисту своїх прав. Іноді попит на сенсаційні статті має загрозу перебільшень та помилок.

За будь-яких умов, суддям в кожному конкретному випадку слід знаходити рівновагу між цінностями захисту людської гідності, приватності, репутації та презумпції невинуватості, з одного боку, та свободи слова – з другого.