Чи є місце жінкам в українській політиці?

Напередодні 8 березня - свята, яке на початку минулого століття було започатковано як Міжнародний день солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні та соціальні права, хочеться звернути увагу на питання гендерної рівності в українській політиці.

За даними Global Gender Gap Report 2014, який було підготовлено Світовим економічним форумом ( World Economic Forum ), Україна посіла 56 місце з 142 країн з питань гендерної рівності. Але з питань політичної гендерної рівності, тобто участі жінок у процесі прийнятті рішень, лише 105 місце.

У вересні 2015 року на ювілейній 70-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку були прийняті нові Глобальні Цілі Сталого Розвитку на період після 2015 року. Однією з таких Цілей визначено і гендерну рівність, яка, серед іншого, включає в себе забезпечення всебічної і реальної участі жінок і рівні для них можливості для лідерства на всіх рівнях прийняття рішень у політичному, економічному та суспільному житті.

У 2013 році Український жіночий фонд провів дослідження серед політичних партій, представлених у Верховній Раді України, і в своєму звіті опублікував цікаве спостереження: з одного боку, політичні партії говорили про рівні для всіх умови, а з іншого боку, їх списки на 95% складалися з представників чоловічої статі. До слова, відсутність жінок на керівних політичних посадах політичних партій чи урядових організацій пояснювали тим, що перевага була віддана більш професійним і конкурентоспроможним кандидатам (і гендерне питання тут ні до чого).

Загальнонаціональне опитування громадської думки, проведене Фондом “Демократичні ініціативи”, показало, що виборці є більшими прихильниками гендерного паритету в політиці, ніж представники політичних партій. Респондентів, які підтримують ідею збільшити представництво жінок в органах місцевої влади - вдвічі більше (47%), ніж опонентів (25%).

Хорошим прикладом, до якого варто прагнути нашій політичній еліті є ситуація в Іспанії, Фінляндії або Швеції, де відсоток участі жінок у політичній діяльності більше 40%.

Законодавство України з гендерних питань сьогодні базується на ст. 24 Конституції України, яка гарантує рівність прав і свобод всіх громадян і забороняє обмеження за ознакою статі. Закон України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” був прийнятий ще в 2005 році. Статті 15 і 16 цього Закону передбачають рівні виборчі права і можливості жінок і чоловіків. Політичні партії, виборчі блоки під час висунення кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі повинні передбачати представництво жінок і чоловіків у відповідних виборчих списках.

Зазначеним Законом також встановлено, що призначення на державну службу і службу в органи місцевого самоврядування здійснюється з дотриманням представництва кандидатур кожної статі. Дискримінація за ознакою статі при прийомі на державну службу і службу в органи місцевого самоврядування і під час її проходження забороняється.

Перший вагомий крок на шляху до впровадження стандартів гендерної рівності у політиці Україна зробила з  прийня ттям Закон у про місцеві вибори (законопроект №2831-3). Зокрема, законопроект встановлю вав загальне для всіх виборів правило - у виборчому списку партії має бути не менше 30% жінок. Проте, у зв’язку з відсутністю фахових механізмів прийняття квоти та контролю за її використання, закон не дав очікуваних результатів на виборах 2014 року.

На виборах 2014 року лише 10 з 29 зареєстрованих політичних партій, що брали участь у виборах за пропорційною складовою, включили до своїх списків 30 і більше відсотків жінок, як того вимагало українське законодавство. Цікаво, що при цьому п ерші п'ятірки партійних списків були сформовані за принципом "блискавки", де кожен другий кандидат - жінка. Але у прохідній частині списків гендерна квота не була дотримана. Жінок серед кандидатів на одномандатних округах також стало більше (у порівнянні із 2012 роком), але у списках партій їх присутність була низькою.

Проте, не дивлячись на положення законодавства, на сьогодні доступ жінок до «великої» політики в Україні залишається вкрай обмеженим.

В середньому, у світі жінки посідають 22% місць у національних парламентах. На сьогодні у Верховній раді жінки становлять лише 12% (107 місце).  За представництвом жінок у складі парламентських фракцій лідерами є Самопоміч  34% від складу фракції, та фракція Народного фронту 24 %. У керівному складі фракцій представлені дві жінки, а саме: Юлія Тимошенко – голова фракції ВО Батьківщина та Вікторія Сюмар – заступниця голови фракції Народного фронту. У восьми комітетах з 27 (в тому числі з питань бюджету, аграрного, екологічної політики, запобігання і протидії корупції, фінансової політики і банківської діяльності) жінок взагалі немає. Найбільше депутаток в гуманітарних комітетах. У складі Комітету з питань охорони здоров’я є шість депутаток, так само, як Комітету з питань європейської інтеграції. Жінки є головами комітетів із питань європейської інтеграції, з питань науки і освіти, з питань охорони здоров’я, з питань свободи слова та інформаційної політики, з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення, у закордонних справах.  

У складі Кабінету міністрів з 19 членів лише дві жінки – Міністр Кабінету міністрів Ганна Онищенко та міністр фінансів – Наталка Яресько. При цьому, на рівні заступників міністрів, як виконують значний об’єм щоденної роботи,  представництво жінок досить репрезентативне. З них, першими заступниками міністрів є 5 жінок, заступниками міністрів з питань євроінтеграції є 6 жінок , заступниками міністрів – керівниками апаратів є 4 жінки, заступниками міністра є 2 жінки.

Окремо слід зазначити, що в Україні практично відсутня практика залучення жінок до процесу прийняття рішень щодо екологічних проблем на всіх рівнях. Аналіз складу Уряду за останні 15 років свідчить, що лише один раз віце-прем’єром з гуманітарних питань (зокрема, і екологічних) була призначена жінка. Головою Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи було обрано жінку лише один раз. Жінки також дуже обмежено представлені в керівництві Міністерства екології та природних ресурсів України, зокрема: на посаді заступника Міністра – 2 жінки, на посаді Міністра жінку не призначали жодного разу за останні 25 років.

Аби виправити ситуацію, у Верховній Раді було зареєстровано законопроект  (№1456), який передбачає впровадження гендерної квоти у прохідній частині виборчого списку, за невиконання якої передбачається санкція у вигляді неприйняття документів від політичної партії.

Втім, разом із забезпеченням рівного доступу до найвищого законодавчого органу, потрібні кроки щодо законодавчого забезпечення гендерної рівності на керівних посадах органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, у керівних структурах великих компаній тощо. Саме це дозволить забезпечити Україні європейський підхід до дотримання принципів гендерної рівності та рівної участі жінок у процесі прийняття політичних рішень.

Відповідаючи на питання, поставлене на початку, можна із впевненістю сказати, що українським жінкам поки не охоче віддають місця в політиці. З одного боку, всі говорять про європейській вектор розвитку, з іншого – блокують можливість залучення до політики жінок. Сподіваюсь, що ситуація зміниться на краще вже найближчим часом. Найкращим вітанням для жінок від чоловіків Верховної Ради України могло би стати прийняття вищезгаданого законопроекту. (*Дякую Тамарі Марценюк за ґрунтовне та змістовне дослідження «Жінки в українській політиці: виклики і перспективи» (2015), інформація з якого була частково використана при написанні статті).