Медична реформа на низькому старті

Перша частина медичної реформи, про так звану «автономізацію закладів охорони здоров’я» вже на старті. Закон вже підписаний головою ВР та знаходиться на підпису у президента. Не виключаю, що к моменту публікації блогу він буде підписаний. За моєю інформацією, в АП немає наміру накладати вето на цей закон.

В цілому закон непоганий. Точніше, не так. Цей закон був би революційним у 1991-1994 році. Десь у 2000-их він був би своєчасним. Наразі він біжить за потребами мінімум півтора десятирічної давнини.

Це дійсно те, без чого реформа у галузі неможлива. І він потрібен. Але є й низка проблем, без вирішення яких говорити, що цей закон запрацює, а реформа у галузі охорони стартує, було б зарано.

Перше. Закон не запрацює, якщо під нього не ляже низка постанов Кабінету міністрів та роз’яснень профільного міністерства. Згідно з законом, на все це у міністерства та Кабміну півроку. Стовідсотково впевнений, що подібні терміни нереальні. Так, за півроку міністерство має прорахувати вартість всіх без винятку медичних процедур. Тому що згідно з законом, держава тепер буде фінансувати не лікарню, а пацієнта в ній. Наприклад, вартість перебування в лікарні пацієнта з гострим апендицитом помножена на кількість таких пацієнтів, і саме за це, а не кількість персоналу лікарні держава почне платити. Апендицит в принципі прорахувати просто. А як прорахувати вартість лікування, наприклад, важкої політравми? Скільки коштує лікування людини, яка, наприклад, попала в аварію і з нею проводиться багато різних процедур, починаючи з реанімації і закінчуючи багатьма операціями? Все це має лягти на папір у точних цифрах. Розпочата чи вже ця робота – мені не відомо, але якщо ні, то за півроку вона точно не зможе бути закінчена.

Друге. Вартість медикаментозного лікування. Зараз фінансування ліків та розхідних матеріалів, наприклад, тієї ж КМКЛШМД, становить трохи більше ніж 10% від реальних потреб. Все інше йде за рахунок пацієнтів. Закон ніяк не відповідає на питання – хто має платити, наприклад, за антибіотики. Якщо держава, то видатки бюджету зростуть на стільки, що бюджет просто їх не потягне. Але виходячи з «духу закону», ціна антибіотика має бути у ціні лікування хворого. Інакше хворий може не вижити. Це проблема, що не вирішується в рамках цього закону і може бути роз ” язана лише з прийняттям законодавства щодо страхової медицини.

Третє. Об’єм послуг, які надаються лікарнями. У законі вони не виписані, і можливо це правильно. Але я не впевнений, що їх у повному обсязі може виписати міністерство у рамках Постанови Кабміну щодо цього закону. Річ йде про безоплатний мінімум медичних послуг. Наприклад, той же гострий апендицит. «Ми вас прийняли, за рахунок бюджету прооперували, але після цього – платіть? З якого моменту? Відразу після закінчення операції, теоретично здоров’ю вже нічого не загрожує. Чи все ж таки він має кілька діб пролежати під наглядом, на всяк випадок? І який це термін? Це в принципі не може бути вирахувано, виходячи з цього закону. Це вже зовсім інше. Тут має працювати ринок, який у даному випадку може регулюватися не через постанови чи розпорядження, а через ринок страхової медицини.

Четверте. Організаційно-політичне. Не виписана процедура переоформлення бюджетних ЗОЗ у державні чи комунальні. Строки, умови і т.п. Ну так, типовий статут готує Кабмін, але хто і яким чином його реєструє? І головне. У законі немає пункту щодо обов’язковості перереєстрації закладів охорони здоров’я. Без цього «рішучість» реформи стикнеться з небажанням керівників більшості ЗОЗ щось міняти.

П’яте. Добре. Апендицит – апендицитом, але що будемо робити з амортизацією приміщень, обладнання та закупівлі сучасного? Закладати її у вартість операцій? Чи додатково фінансувати з державних та місцевих бюджетів? На це закон не дає відповідей. Про яку автономізацію йдеться?

Шосте. Те, над чим працював особисто. Точніше. Те що було створене після круглих столів та мозкових штурмів. Стаття закону про вплив громадськості, а саме, про спостережні та опікунські ради. Я її виписував та відправляв на комітет особисто. Тому що часу давали обмаль і партнери, з якими ми це все напрацьовували, не готові були дуже швидко підписуватися під остаточним текстом. Але й негативів у них не було.

В результаті проект завис ще більше ніж на півроку. Але. На виході десь три чверті блоку про спостережні та опікунські ради зникла.

Припускаю, що народні депутати вирішили більшу частину блоку передати Кабінету міністрів – нехай вони регулюють діяльність цих органів. Декілька принципових пунктів у законі з’явилися, а деякі - зникли. Такі, які буде дуже важко чи майже неможливо виписати через підзаконні акти. Серед них.

Зникли:

- норма, за якою склад спостережної ради мінімум наполовину має складатися з представників громадськості;

- норма щодо публічного конкурсу на членство у спостережній раді;

- норма, яка дозволяє фінансування діяльності спостережної ради через бюджетне фінансування;

- норма щодо можливої реєстрації опікунської ради у якості неприбуткової організації;

Головне. У тому проекті, який був запропонований, була можливість спостережній раді давати рекомендації головному лікарю щодо кадрової політики у ЗОЗ та власнику щодо головного лікаря. Не заміняти чи підміняти, а саме давати рекомендації. Але це було право спостережної ради з яким мали би рахуватися і головний лікар, і власник.

Для чого це? Якщо хтось з лікарів постійно ловиться на вимаганні хабарів – пропонувати його звільнити. Якщо головний лікар погано веде діяльність ЗОЗ – пропонувати власнику достроково розірвати договір. Або навпаки – переоформити договір на наступний термін.

Цих можливостей у новому законі немає. Тому й головний козир громадськості – реалізувати свою присутність у ЗОЗ через непрямий, але вплив на кадрову політику наразі депутатами не сприйнятий.

Тому, як і завжди, згідно новому закону громадськість може спостерігати та гарчати. Інколи, коли допече, – гавкати.

Зате з’явилися:

- право на членство у спостережній раді депутатів місцевих рад;

- членство у спостережних радах «професійних» громадських об’єднань;

- членство у спостережній раді представників власника.

Таким чином, з’являються ризики перетворення спостережних рад у «кишенькові» ради, де на рівних будуть представлені міністерство, місцеві органи влади та керівництво ЗОЗ, але не буде саме представників активної громадськості. У той час, як планувалося зовсім інше – спостережна рада, яка незалежна від керівництва ЗОЗ, яка фінансується за рахунок місцевих платників податків, котрі у першу чергу зацікавлені у поліпшені роботи ЗОЗ.

Що стосується опікунських рад, то без можливості реєстрації їх у якості неприбуткової організації, їх діяльність і надалі буде будуватися на волонтерських засадах, що не дозволить організувати системну роботу. І знову вітаю вас, волонтери!

Таким чином, не дивлячись на однозначний позитив від прийняття цього закону, можна говорити про те, що він дасть скоріше формальний старт медичній реформі. Тому що не зможе вирішити цілу низку нагальних питань, які мають бути вирішенні в рамках реформи системи охорони здоров’я країни.

Цей напівпоганий закон найближчого часу, скоріше за все, буде введено в дію. І м’яч перейде на поле міністерства. І саме від нього буде залежати, як швидко і наскільки ефективно запрацює прийнятий закон. Все буде залежати від якості підзаконних актів, які буде готувати відомство Супрун. Виходячи з ряду положень закону, підзаконні акти до нього можуть бути такими, що дозволять реформі стартувати, чи навпаки – з самого початку її захоронять.

Зі свого боку готовий поділитися тим, що пропонувалося профільному комітету. Тим більше, що досвід діяльності Громадської наглядової ради при КМКЛ ШМД багато у чому унікальний, а громадський контроль над ЗОЗ є обов’язковим.

Якщо ми хочемо дійсно провести реформу галузі, а не просто поговорити про неї…