Автор
Юрист, общественный деятель
Кнопки

Трудові спори (судова практика 2016-2017 рр.)

 
13.07.2017 13:57

Сьогодні в Україні активно намагаються прийняти новий Трудовий кодекс, необхідний у зв’язку зі зміною економічних і соціальних умов, які є первинними та формують трудові відносини, а також правового вирішення багатьох питань, що безпосередньо стосуються трудових відносин, які наразі знаходиться поза дією Кодексу законів про працю, що неприпустимо з огляду на кодифікацію трудового законодавства. 

Таким чином, у період очікування трудових змін та в сьогоденних реаліях неузгодженості відносин між працівниками й роботодавцями правники, зокрема HR-юристи, у своїй роботі продовжують керуватися правовими позиціями Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ (далі – ВССУ) та Верховного Суду України (далі – ВСУ).

У цій статті наводиться аналіз останніх правових позицій з розгляду трудових спорів за 2016-2017 рр.

Відсутність строку позовної давності для стягнення заборгованості із заробітної плати

ВСУ у постанові від 26.10.2016 р. у справі №6-1395цс16 вкотре підтвердив принцип трудового права, запроваджений ще за радянських часів: якщо ти працював у штаті підприємства, то за твою працю підприємство повинно розрахуватися за будь-яких обставин, тобто кожна праця має бути оплачена. А отже, немає значення, коли працівник звернеться до суду з позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати. Строк позовної давності законодавством не передбачений. 

Ст. 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Так, у ч. 1 зазначеної статті вказано, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в 3-місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Водночас у ч. 2 цієї статті зазначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ВСУ дійшов висновку про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Недопустимість подвійного стягнення з роботодавця середнього заробітку

Якщо працівника звільняють за прогул, а роботодавець не здійснює з ним повний розрахунок у момент звільнення та не повертає трудову книжку, відбувається порушення трудових прав працівника. Так, відповідно до ст. 117 КЗпП України та ст. 235 КЗпП України, за кожне із зазначених правопорушень передбачена відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за весь час тривання порушення.

Проте ВСУ, розглядаючи справу, дійшов висновку, що подвійне стягнення судом середнього заробітку є неправильним та не співмірним з правами робітника, який продовжує працювати та отримує одну зарплату. Водночас ВСУ наголошує, що роботодавець не звільняється від відповідальності у вигляді нарахування середнього заробітку і після винесення рішення суду, якщо його не буде виконувати. 

Така правова позиція ВСУ була висловлена у постанові від 18.01.2017 р. у справі №6-2912цс16.

Так, ВСУ у своїй постанові зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, за умови відсутності спору про їхній розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться у день звільнення.

Отже, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України. За таких умов визначальними є такі юридично значущі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення розрахунку з працівником у зазначені строки з вини власника або уповноваженого ним органу є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Окрім того, відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Однак не можна погодитися з тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за ст. 117 КЗпП України, так і за ст. 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами робітника, який продовжує працювати та отримує одну заробітну плату.

У положеннях ст. 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Отже, з огляду на те, що більш тривале порушення трудових прав працівника викликане невидачею трудової книжки, колегія суддів Судової палати у цивільних справах ВСУ вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення ст. 235 КЗпП України.

Відсутність письмового пояснення працівника не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення

Майже завжди у подібних ситуаціях під час розгляду трудових спорів ВСУ захищав права працівника, однак постановою від 19.10.2016 р. у справі №6-2801цс15 суд спрощує порядок звільнення найманого працівника, якою фактично нівелює таку гарантію трудового права щодо прав працівника як відібрання пояснення від працівника у випадку притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Порядок правовідносин між роботодавцем та працівником передбачає право працівника у випадку ініціювання дисциплінарного провадження (тобто ще до наказу) пояснити мотиви та підстави своїх дій, які можуть назвати дисциплінарним проступком. Лише після врахування таких пояснень роботодавець приймає остаточне рішення. Відтепер, на думку ВСУ, це не обов’язково, якщо у справі є інші докази. 

Як правило, працівники не пишуть пояснення, а потім всіляко зловживають цим правом у суді. Проте обов’язок роботодавця – запропонувати працівнику надати такі пояснення, а у разі відмови – скласти акт з понятими «про відмову у наданні пояснень». Така процедура передбачена трудовим законодавством та є однією з гарантій від безпідставного притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

У наведеній вище постанові ВСУ зазначає, що відповідно до ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен вимагати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, спрямованих проти безпідставного застосування стягнення.

Водночас ВСУ аргументує, що правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з’ясування всіх обставин його вчинення, враховуючи письмове пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов’язку вимагати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Необхідність повернення грошової допомоги працівником роботодавцю

01.02.2017 р. ВСУ у справі №6-2711цс16 вказав, що у разі поновлення на роботі працівника, якого було звільнено на підставі скорочення штату, виплачена одноразова грошова допомога підлягає поверненню роботодавцю.

У цій справі працівник був звільнений на підставі ст. 40 КЗпП України, а саме «скорочення чисельності або штату працівників». При звільненні він отримав одноразову грошову допомогу на підставі ст. 44 КЗпП України та відповідного пункту колективного договору. Через кілька років працівник через суд скасував наказ про звільнення та поновився на роботі. Згодом роботодавець звернувся до суду з позовом про стягнення з працівника отриманої ним допомоги, обґрунтовуючи це тим, що працівник втратив правові підстави для набуття такої допомоги, і на підставі ст. 1212 ЦК України та іншого пункту колективного договору виплачена йому допомога підлягає поверненню.

Хоча трьома інстанціями роботодавцю було відмовлено у задоволенні позову, проте ВСУ скасував всі рішення у справі та направив її на новий розгляд до суду першої інстанції.

Варто зазначити, що КЗпП України не передбачає прямої норми, яка дозволяла б стягнути з працівника «добровільні» виплати роботодавця. Норми трудового законодавства лише дозволяють стягнути шкоду з працівника, яка була виявлена роботодавцем після його звільнення.

 Однак ВСУ до трудових відносин між працівником та роботодавцем застосував ст. 1215 ЦК України, що встановлює випадки неповернення безпідставно набутих коштів, серед переліку яких відсутні положення, що стосуються «одноразової грошової допомоги».

У своїй правовій позиції ВСУ вказує, що зобов’язання у зв’язку з безпідставним набуттям майна виникають за наявності 3-х умов: набуття або зберігання майна; набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

За наявності певних обставин законодавець вважає недоцільним повертати майно одній особі, навіть якщо інша особа набула таке майно за відсутності правових підстав.

Так, відповідно до ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті:

·        заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, але за умови відсутності рахункової помилки зі сторони платника, а також недобросовісності з боку набувача;

·        інше майно, якщо це встановлено законом.

ВСУ зазначає, що під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій не врахували зазначених вище вимог закону, належним чином не з’ясували та не дали оцінку діям працівника, котрий отримавши грошову допомогу, оскаржив наказ, на підставі якого така допомога була виплачена.

Аналогічна правова позиція суду викладена у справі №753/18952/15-ц, де перша інстанція задовольнила вимоги роботодавця, мотивуючи свою позицію тим, що працівника поновлено на роботі, а отже, правова підстава для набуття працівником грошової допомоги відпала, тому суд, керуючись положеннями ст. 1212 ЦК України, задовольняє вимоги роботодавця.

Апеляційна інстанція була іншої думки та прийняла протилежне рішення. Однак 30.11.2016 р. ВССУ у своїй ухвалі зазначив, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що роботодавцем не було заявлено вимог щодо повернення вихідної допомоги, передбаченої ст. 44 КЗпП України, яка була виплачена працівнику відповідно до положень ст. 44 КЗпП України, та задовольнив касаційну скаргу роботодавця. Під час розгляду цієї справи ВСУ останній погодився з позицією ВССУ та постановою від 13.03.2017 р. відмовив у перегляді ухвали касаційної інстанції. 

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Точка зрения редакции портала ЛІГА.net и Информационного агентства "ЛІГАБізнесІнформ" может не совпадать с точкой зрения авторов блогов и комментариев к ним. Редакция портала не отвечает за достоверность таких материалов, а портал выполняет исключительно роль носителя
Популярные теги
Iryna Berezhna PR адвокат адвокат Морозов Адвокатура азаров Александр Прогнимак АТО банк банки банкротство бизнес бізнес будущее украины бюджет БЮТ валюта Васильев ВВП Верховна Рада верховная рада вибори війна влада власть война выборы газ Геннадий Балашов Гонтарева государство гривна Гройсман ГФС демократия деньги депозит депозиты децентралізація доллар Донбас Донбасс доходы ДТП евроинтеграция евромайдан Европа економіка ЕС євромайдан ЄС жизнь ЖКГ жкх закон законодательство законопроект зарплата Земля инвестиции инвестиции в экономику Интернет Ирина Бережная Ігор Ткачук Ірина Бережна кабмин кадры карьера киев Київ Китай Кличко Кодекс законів про працю України конституция конституція Конституція України коррупция корупція кредит кредиты кризис Крим Крым культура курс люстрация люстрація Майдан маркетинг маркетинг юридических услуг МВФ менеджмент налоги налоги украина налоговые споры Налоговый кодекс народ НАТО наука нафтогаз НБУ НДС недвижимость Николай Гольбин образование общество Олександр Горобець оппозиция отмена налогов охрименко Павло Петренко парламент партия регионов персонал податки податкові спори политика политтехнологии політика Порошенко правительство право право на працю працедавець працівник президент Прогнимак прогноз Программа социально-экономического развития Украины прокуратура психология денег психология успеха публічний аудит путин Путін работа революция режим Януковича рейдерство реклама рекрутинг Реформа реформи реформы Росія россия Руслан Сольвар рынки свобода СМИ соціально-економічні права строительство студент Суд судебная практика судова практика судова реформа судовий захист США таможня тарифи тарифы Тигипко Тимошенко Ткачук трудовий договір. трудові відносини УКБС Украина украина будущее Україна Укрпочта Укрпошта управление уровень жизни людей Уряд финансы экология экономика Экономика Украины эксперт по миграции Экспорт энергетика юрист Ющенко янукович Яценюк