Париж. Післямова

’’Більше участі, більше демократії, більше відкритості’’,- сказав прем’єр-міністр Норвегії після терактів 2011 року.

’’Це атака на нашу свободу’’, - сказав Франсуа Олланд після терактів 13го листопада, повторивши меседж Буша-молодшого 9/11, забувши згадати про рівність і братерство.

В незалежності від контексту, місця, часу, масштабів тероризм це виклик суспільству. Виклик відкритому суспільству, яке терористи і їх ідеологи хочуть зробити закритим руками ж демократично обраних нами правителів, посіяти війну і ненависть. Тероризм не має кордонів. Тероризм це атака на демократичні ідеали, вільне суспільство, кожен член якого вправі вибирати свій шлях, можливість мати і користуватися правами і свободами, бути членом суспільства рівних, в незалежності від походження чи релігії.

Тероризм завжди будується на страху. Страху, який він сіє в суспільстві і страху, який він породжує серед еліт. Тероризм прагне посіяти хаос через відчуття ненависті один до одного, злоби, несправедливості, в момент, коли все частіше ставляться під питання європейські ідеали, в час, коли нема єдності в демократичному таборі, коли накладаються одна на одну кризи економічна, ідентичності, соціальна, інституційна, міграційна, екологічна в решті-решт (30 листопада в Парижі має розпочатися кліматична конференція ООН).

Замість того, щоб шукати рішення в боротьбі з тероризмом в ідеалах Республіки, Олланд з ентузіазмом прийняв запрошення до війни кинуте терористами і заговорив про конституційні зміни - французький аналог USA Patriot Act. Чи очікували цього терористи? Так, вони хотіли декларації війни від Франції, і вони її отримали, хотіли більше насильства — отримали. Для такої держави як Франція питання відправки бомбардувальників вирішується за декілька хвилин, але в боротьбі з тероризмом це радше символ: ’’Ось дивіться, ми можемо’’, а не інструмент перемоги.

Військові операції - це засіб, який держави повинні використовувати, але тоді, коли в них є чіткий ворог. Війна проти тероризму, а саме цей вислів вживають світові лідери, не може бути виграна. За всю сучасну історію такої боротьби з тероризмом, починаючи від Афганістану, західні демократії не отримали жодної перемоги. Покинувши Ірак в 2011 році Антитерористична коаліція залишила після себе владний вакуум, який і дав можливість утворитися і окріпнути ДАЕШу (ISIS). ДАЕШ зміг за короткий час мобілізувати більше людей, ніж Аль-Каїда за 15 років, тому можна не сумніватися, що якщо лідери ДАЕШ будуть знищені бомбардуваннями на їх місце прийдуть інші, а кількість бажаючих вчинити теракти зросте в рази.

Можна бомбити хоч кожен день, але в цій війні це терористи, хто вибирає таймінг, зробивши напад вони вичікуватимуть, чи закручуватимуться гайки, чи сіятиметься ненависть, чи зростатиме страх.

Першою зброєю проти тероризму є не бомбардувальники, а солідарність, єдність, наявність політичної стратегії, розуміння, що робити після бомбардувань. Проблема Заходу в тому, що в них ніколи не було довгострокової стратегії боротьби з тероризмом. Так, вони здатні організовувати точкові бомбардування, проводити великі військові операції, але відрубавши одну голову, дають можливітсь вирости двом.

І цих довготривалих рішень не буде, поки західний світ вестиме політику подвійних стандартів. Франція продовжуватиме загравати з диктатором північної Африки, Америку влаштовуватиме все в Перській затоці, допоки там процвітає економічний лібералізм, уникатимуть вирішення питання Палестини, ігноруватимуть бажання Туреччини стати членом ЄС, підіграватимуть Ердогану, а ще Туніс, Алжир, Лівія, Єгипет...

Поки міграційна політика буде будуватися на колоніальній ідеї ’’асиміляції’’, яка насправді більше розділяє суспільства ніж об’єднує, поки мусульман делікатно і не дуже відштовхуватимуть від участі в державних справах, даючи їм відчути, що вони не належать до французької нації, доти цивілізований світ програватиме.

В решті-решт побороти тероризм повинні не бомбардувальники, а суспільство.