блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
07.05.2015 10:31

Глухий кут європейської міграційної політики

Про те, що треба знати про міграційну політику ЄС, щоб розуміти, чому човни продовжуватимуть тонути, люди гинути, а ЄС так і не зможе знайти рішення.

5 травня надувний човен з мігрантами, котрі намага лися дістатися італійського берега, потонув разом із людьми, що в ньому були. За даними Верховного Комісара ООН у справах біженців, на кінець квітня у водах Середземного моря вже загинуло або зникло безвісти 1776 осіб. Це більше, ніж за відповідний період 2014 року, і схоже на те, що в кінці року антирекорд буде побитий. Екстрений саміт глав держав та урядів країн-членів ЄС, проведений 23 квітня в Брюсселі після катастрофи, яка забрала понад 700 життів, як і очікувалося, не дав відповідей на питання, натомість поставивши нові. За даними виконавчого директора Фронтекс Фабріса Леггері, цього року до 1 мільйона біженців спробують дістатися кордонів ЄС. Ця цифра лякає пересічного європейця, тому в Брюселі вирішили продовжувати політику сек’юризації кордонів. Бюджет операції “Тритон” з охорони кордонів Євросоюзу буде потроїно до 120 мільйонів євро на рік бюджет, а також дозволенозалучати задіяні ресурси в рятувальних операціях. Здавалось б, усе чудово, рішення є правильним, проте проблема в тому, що операція “Тритон” сфокусована на захисті кордонів і проводиться близько до берега. Більш вдалим був формат попередньої операції ’’Mare Nostrum’’, яка була спрямована в першу чергу на пошук, а вже потім на захист кордонів. За один рік її проведення було забезпечено благополучне прибуття до Європи близько 150000 осіб.

Європарламент пішов правильним шляхом і ухвалив резолюцію, якою рекомендується запровадити квоти для мігрантів. 13 травня комісар ЄС з імміграції та внутрішніх справ Дімітріс Аврамопулос запропонує систему розподілу біженців у Європі, проте найімовірніше, що така пропозиція не буде сприйнята деякими впливовими країнами ЄС. Натомість серед великих гравців обговорюється наземна військова операція. Скажімо Франція хотіла б розмістити війська в глибині континенту, щоб контролювати початкові точки відправлення мігрантів. Хоча ефективність такого кроку сумнівна, і швидше за все пов’язана з президентськими виборами наступного року і намаганню показати, як уряд бореться за ’’спокій’’ громадян. Хоча поки що європейці не хочуть проводити будь-яку військову операцію без мандату ООН, про який, до речі, потрібно буде домовлятися з Путіним.

Як варіант, військове втручання може обмежитися тільки застосуванням дронів для знищення пустих човнів ще на причалах. Серед кроків, які будуть обговорюватися, є й традиційне посилення співпраці з владою Лівії та Сирії, удосконалення механізмів отримання статусу біженця, прискорення депортації тих, хто отримав відмову. Обговорюють навіть ще донедавна ’’фантастичний’’ запуск пробної програми квотування міграції. Можливо, вже цього року її протестують на 5000 біженцях, поки що розподілених між членами ЄС на волонтерських засадах.

Шляхи виходу:

Сьогодні політика щодо біженців в ЄС врегульована трьома поколіннями Дублінських угод. За загальним правилом, яке від початку було єдиним, досьє розглядається у країні ЄС, до якої особа прибула спершу. Здавалося б логічна система виявилася нежиттєздатною, адже більшість досьє розглядали прикордонні країни, з них Греція - 90%. Власне, саме тому були впроваджені правила Дублін ІІ: досьє може бути розглянуто в країні, де прохач може довести наявність сталих зв’язків (присутність сім’ї, знайомих, великої діаспори тощо). Передбачалося також, що у випадку, якщо певна країна зіткнеться з різким збільшенням кількості прохачів притулку, це правило може бути скасовано. Імплементація цього проекту блокувалася до 2011 року, коли Європейський суд з прав людини постановив, що автоматична відмова розглядати досьє є порушенням статей Європейської Конвенції з прав людини. У даній справі громадянин Афганістану намагався попросити притулок в Бельгії, хоча відповідно до Дублінських угод мав би це робити в Греції. Суд вирішив, що зважаючи на умови утримання біженців в Греції, що порушують статтю 3 Конвенції ( Заборона катування ), та наявну інформацію про неодноразові випадки автоматичного видворення мігрантів без належного дотримання процедур, що є порушенням статті 13 ( Право на ефективний засіб юридичного захисту ), положення про автоматичне відправлення досьє в країну першого прибуття не відповідають Конвенції. 26 червня 2013 рішення ЄСПЛ було імплементоване вже як Дублін ІІІ, і треті країни, відмінні від країни першого прибуття, отримали право розглядати досьє, якщо мають місце сімейні чи культурні зв’язки.

Проте так чи інакше Дублінські угоди залишаються політичним компромісом країн-членів, а не інструментом, який дає можливість урівноважити розподіл мігрантів. Тому після кожної катастрофи у водах Середземного моря піднімається тема відсутності єдиної Європейської міграційної політики. З 1997 року ЄС має зібрання нормативних актів, які регулюють питання міграції та надання притулку, проте ці документи в першу чергу гармонізують умови в’їзду і видворення за межі ЄС, аби у таких випадках гарантувати мінімальний набір прав людини. На жаль, норми ЄС не передбачають, що країни-члени ’’поділяться’’ своїм суверенітетом в питаннях надання права на проживання. Кожна країна має виключне право вирішувати, хто матиме право проживати довше 3 місяців і працювати на її території. За такої політики, скажімо, Італія може ввести самостійно квоти, закрити кордони для трудової міграції, або навпаки - легалізувати всіх, хто перебуває у неврегульованому статусі.

Як наслідок, кількість наданих країнами-членами статусів біженця різниться більш ніж утричі.

За теперішніх політичних розкладів члени ЄС не зможуть дійти згоди, щоб передати повноваження єдиному органу. Можливо, вони й надалі намагатимуться хоч якось рівномірно розподілити між собою прохачів притулку, але врешті, це нічого не змінює, бо саме за країною залишається право надати чи відмовити у праві на прихисток.

Європейському Союзу сьогодні потрібно виходити з того, що є два типи мігрантів: економічні та вимушені, котрі втікають від збройних конфліктів.

Щодо другої категорії ЄС повинен знайти політичне рішення, виходячи з гуманістичних міркувань. Сьогодні такі країни, як Туреччина чи Йорданія, приймають значно потужніший потік мігрантів з тих же регіонів, що і ЄС. Європа могла б зробити значно більше, особливо враховуючи, що потрібне радше тимчасове рішення, адже потік втікачів від конфліктів не постійни м . Таке рішення насправді вже є, але відсутня політична воля для його прийняття. У даній ситуації можна було б застосувати Директиву 001/55/CE, проголосовану 20 липня 2001 року через події в Косово. Нею передбачається можливість надання тимчасового захисту у разі масового прибуття осіб, які тікають від військових конфліктів. До речі, ця Директива була проголосована, але до сьогоднішнього дня так жодного разу і не впроваджувалася в життя.

Що стосується економічної міграції, то, що б не говорили європейські політики своїм виборцям , реалії такі, що ЄС потребує робочої сили. В першу чергу, це стосується сезонних та низькокваліфікованих робіт. Скажімо, Німеччина змушена постійно збільшувати квоти, і в найближчий час їй знадобиться до 7 мільйонів робочих рук. Але потрапити легально — надзвичайно важко. ЄС не має уніфікованих правил для громадян третіх країн, які хочуть прибути з метою працевлаштування. Умови залежать від внутрішнього законодавства країн-членів, яке формується таким чином, щоб відповідати на виклики, які стоять в першу чергу перед державою-членом, а не ЄС загалом. Звідси і вимоги до наявності запрошення на роботу, страхівки, наявності відповідних фінансових ресурсів. Дістати ці документи потенційному біженцю, який тікає від збройного конфлікту практично нереально.

Що зробити, аби не стимулювати незаконну міграцію, побороти мережу трафікантів,позбутися десятків тисяч працівників без документів? Силою цього не досягнеш. Скажімо, в Лівії, головній на сьогодні точці відправлення човнів з мігрантами, нема чіткої вертикальної мафіозної системи, яка є на півночі Мексики. Тут кожен трафікант працює незалежно на своїй території. Перевізши ’’клієнтів’’ з точки А в точку Б, він не передає їх в чиїсь руки, а максимум може дати декілька номерів телефонів. Боротися з такою системою вимагатиме від ЄС забагато ресурсів і навряд чи дасть очікувані результати. Найрозумніше було б легалізувати економічну міграцію, продаючи робочі візи, даючи можливість людям заробляти, а економіці працювати. Подібні системи вже запроваджені в Ізраїлі і Йорданії, з представництвами в третіх країнах, які допомагають оформити документи, іноді навіть купуючи квиток в кредит.

Європейський Союз потребує потребує сьогодні комплексної роботи у трьох напрямках. По-перше, потрібно боротися з тими, хто заробляє на трафіку мігрантів, інакше існуватиме паралельний чорний ринок, і позитивний ефект від розвороту міграційної політики ЄС буде мінімальним. Так чи інакше, але знищувати човни на Лівійських причалах таки доведеться, хоча б для того, щоб значно підвищити собівартість їх відправлення для місцевих ділків. По-друге, необхідно значно посилити відповідальність для роботодавців ЄС, які не гребують наймом робочої сили без документів. По-третє, змінити законодавство ЄС таким чином, щоб мігранти могли законним безпечним шляхом потрапити на територію ЄС.

Ці всі ідеї вже є давно в європейських політиків в головах, і дуже скоро будуть на вустах, просто тому, що сек’юризація кордонів і традиційне європейське ухилення від вирішення конфліктів апріорі не може вирішити проблему міграції.


Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.