блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
13.06.2018 14:47

Судний день

Олександр Смішко Юрист компанії Hillmont Partners

Минулого тижня парламент ухвалив Закон про Вищий антикорупційний суд. Сьогодні було опубліковано текст Закону. Чи отримали ми саме те, чого так довго хотіли?

Однією з найвизначніших подій, які відбулись минулого тижня, сміливо можна назвати ухвалення Українським парламентом Закону про Вищий антикорупційний суд.

Загалом, дана подія здійняла чимало «шороху» і тримала інтригуючу напругу до остаточного голосування Верховної Ради. Чого вартують тільки заява Прем’єра Гройсмана про свою відставку у випадку не прийняття даного Закону, чи нічні перемовини з МВФ щодо пошуку компромісів навколо законопроекту. Під час же самого голосування за закон про Вищий антикорупційний суд, в приміщенні парламенту був присутнім Президент.

Зрештою, після розгляду парламентарями майже 2 тис. правок, традиційно палкої промови Президента щодо важливості прийняття даного рішення, свій голос «За» віддали 315 народних обранців.

Надалі, окремі з 315 депутатів, одноголосно зі Спікером ВР та Президентом, іменують дане голосуванням «Перемогою», розповідають про титанічну роботу над розробкою законопроекту та про надзвичайно нелегкі переговори з західними партнерами. На завершення, Президент не менш пафосно підписує новоприйнятий закон в «історичний день – річницю «безвізу»».

Здавалось би, епопея створення Антикорупційного суду завершена. Але чи так це?

Насправді ж, називати ухвалення Закону остаточною феєричною Перемогою, на нашу думку, поки передчасно.

Так, безумовно, законодавче закріплення існування даної інституції є надважливою подією у створенні Антикорупційного суду. Врешті решт, за відсутності даного Закону абсолютно точно неможливим був би перехід до наступного етапу – добору суддів.

Очевидно, що після ухвалення Закону, наступним ключовим завданням буде обрання насправді чесних, неупереджених, професійних суддів. Саме від новообраних суддів буде залежати ефективність та якість роботи Антикорупційного суду.

Недарма питання процедури добору суддів стало «каменем спотикання» в процесі розроблення відповідного законопроекту, на яке звертали увагу західні партнери. Саме це питання й було предметом розгляду на вже згаданих вище нічних перемовинах з МВФ.

В результаті, маємо процедуру обрання суддів до Вищого антикорупційного суду, яка приблизно виглядає наступним чином.

Кожен кандидат на посаду судді буде оцінюватись за критерієм доброчесності Вищою кваліфікаційною комісією суддів (далі – ВККС; той самий орган, який здійснював оцінювання суддів до нового Верховного суду).

Згаданий вище «критерій доброчесності» частково розписаний в частині 4 ст. 8 Закону і означає, що судді будуть оцінюватись на предмет «законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата його статусу, наявності знань та практичних навичок для розгляду справ, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду».

Та ж норма Закону встановлює, що сприяти ВККС у встановленні відповідності кандидатів на посади суддів буде Громадська рада міжнародних експертів. Громадська рада доброчесності, яка «допомагала» ВККС під час обрання суддів до Верховного суду, не буде залучена до обрання «антикорупційних суддів».

В свою чергу, не пізніше ніж за 10 днів до розгляду ВККС питання про підтвердження відповідності окремого кандидата на посаду судді, Громадська рада міжнародних експертів надає вмотивований висновок про відповідність чи невідповідність такого кандидата. Висновок Громадської ради повинен бути вмотивований та підтверджений відповідними підставами.

У випадку «негативного» висновку Громадської ради щодо окремого кандидата, така особа не може бути призначена на посаду судді.

Вказаний «негативний» висновок може бути переглянутий спільною комісією ВККС та Громадської ради. Так, за ініціативою не менше 3 з 6 членів ради міжнародних експертів питання відповідності будь-якого кандидата на посаду судді зазначеним вище критеріям розглядатиметься на спеціальному спільному засіданні. «Позитивне» рішення щодо відповідності кандидата буде ухвалено більшістю голосів складу ВККС (всього 16 членів) та ради міжнародних експертів (всього 6 членів). При цьому таке рішення буде ухвалене тільки за умови, якщо за нього «проголосували не менше половини членів Громадської ради міжнародних експертів».

Говорячи людською мовою, якщо, до прикладу, Громадською радою надано «негативний» висновок про невідповідність кандидата на посаду судді (іншими словами – накладено вето), така особа все ще має можливість стати суддею.

Для цього потрібно, щоб не менше 3 членів Громадської ради ініціювали питання про перегляд «негативного» висновку спільною комісією, яка складається з 22 чоловік (16 членів ВККС + 6 членів Громадської ради). Надалі, накладене вето може бути подолано у випадку позитивного голосування не менше ніж 12 членів спільної комісії. При чому, для прийняття позитивного рішення, із зазначених 12 голосів необхідно мінімум 3 голоси від членів Громадської ради.

Саме таку процедуру оцінювання та обрання антикорупційних суддів активно та пафосно піарять окремі з 315 депутатів та експерти-співавтори Закону: себто, така схема передбачає спільну роботу ВККС та Громадської ради, що повинно запобігти виникненню конфліктів між вказаними органами.

 Однак, якщо прискіпливо розібратись в зазначеній моделі, можна знайти щонайменше декілька «підводних каменів».

По-перше, майже напевно можна стверджувати, що у випадку ініціювання мінімум трьома членами Громадської ради питання про перегляд «негативного» висновку, шанси на прийняття за результатами перегляду «позитивного» рішення є більш ніж високі.

В будь-якому випадку, ініціатива про перегляд висновку має бути обґрунтованою та підтвердженою фактичними обставинами.

Як було зазначено вище, для «позитивного» вирішення питання за результатами перегляду обов’язково потрібно мінімум 3 голоси членів Громадської ради. Малоймовірно, що тих 3 члени, які ініціювали питання про перегляд висновку, будуть голосувати проти «позитивного» вирішення питання, тобто, фактично – проти своєї ж ініціативи про перегляд.

За своєю концепцією, Громадська рада міжнародних експертів покликана виконувати роль своєрідного запобіжника, забезпечити обрання неупереджених та чесних суддів (тому що до міжнародних експертів більше довіри).

Але зазначена модель перегляду висновку Громадської ради частково нівелює її функцію запобіжника. Грубо кажучи, при функціонуванні такої моделі, для отримання «правильного» рішення спільної комісії фактично достатньо «переконати» всього трьох міжнародних експертів, які спочатку ініціюють питання про перегляд «негативного» висновку, а потім проголосують «за» під час засідання спільної комісії.

По-друге, положення статті, яка визначає порядок перегляду висновку Громадської ради (ч. 5 ст. 8 Закону), прописані не надто однозначно.

Так, вказана норма встановлює, що рішення за результатами перегляду висновку Громадської ради ухвалюється, зокрема, «за умови, що за нього проголосували не менше половини членів Громадської ради міжнародних експертів».

Побудова даної норми дає можливість для певних зловживань та буквоїдства. Адже слово «проголосували» не обов’язково означає, що відповідні члени віддали свій голос «за». Фактично, слово «проголосували» означає те, що відповідні члени просто взяли участь у голосуванні. Тобто, віддали свій голос або «за», або «проти».

Звісно ж, це можна назвати формальністю або спотвореним трактуванням норми. Але, зрештою, коли і кого це зупиняло?

 Аналізуючи запропоновану процедуру добору суддів, можна дійти висновку, що фактично склад майбутнього суду, а відповідно і якість та ефективність його роботи, буде в більшій мірі залежати від добросовісності шести осіб, які входитимуть до складу Громадської ради міжнародних експертів.

При цьому, нехай не вводить нікого в оману найменування «рада міжнародних експертів». Адже, ч. 3 ст. 9 Закону передбачає, що до Громадської ради міжнародних експертів можуть бути призначені як іноземці, так і громадяни України. В свою чергу вимоги до членів Громадської ради, які визначені цією ж статтею, також не є надто конкретизованими та однозначними.

Враховуючи наведене, окремої уваги заслуговує норма Закону, яка визначає порядок формування Громадської ради міжнародних експертів.

Так, відповідно до ст. 9 Закону члени Громадської ради призначаються ВККС «виключно на підставі пропозицій міжнародних організацій, з якими Україна співпрацює у сфері запобігання та протидії корупції відповідно до міжнародних договорів України». Кожна така міжнародна організація може запропонувати ВККС не менше двох кандидатів до складу Громадської ради.

В той же час, ВККС приймає рішення про призначення членів Громадської ради міжнародних експертів якщо кількість запропонованих кандидатів до складу Громадської ради щонайменше вдвічі перевищує кількість вакантних місць.

З огляду на зазначені положення, може виникнути незрозуміла ситуація.

Так, наприклад, припустимо, що у Громадській раді є шість вакантних місць. Чудово, якщо за таких обставин свої кандидатури на посаду члена Громадської ради запропонували, скажімо, сім міжнародних організацій. За таких обставин вимоги ст. 9 Закону будуть дотримані, оскільки сім міжнародних організацій запропонували мінімум по два кандидата (тобто, всього щонайменше 14 кандидатів). В свою чергу, кількість запропонованих кандидатів більше ніж вдвічі перевищує кількість вакантних місць.

Однак, якщо припустити, що кількість вакантних місць шість, а свої пропозиції висловили тільки 3-4 міжнародні організації по два кандидата кожна (тобто, всього максимум 8 кандидатів), тоді відповідно до вимог ст. 9 Закону ВККС не зможе прийняти рішення про формування Громадської ради міжнародних експертів. Адже, кількість запропонованих кандидатів (8) не перевищує вдвічі кількість вакантних місць (6).

Крім того, не визначено чітких критеріїв щодо міжнародних організацій, які можуть пропонувати своїх кандидатів до Громадської ради міжнародних експертів. Єдиний такий критерій закріплений в ч. 2 ст. 9 Закону та звучить наступним чином: «міжнародні організації, з якими Україна співпрацює у сфері запобігання та протидії корупції відповідно до міжнародних договорів України».

Таке формулювання викликає, як мінімум, декілька банальних запитань: що це за організації? На підставі яких саме міжнародних договорів вони співпрацюють з Україною? Чи є вичерпний (чи хоча б приблизний) перелік таких організацій чи договорів? Чи встановлено якісь критерії до таких організацій? Чим визначаються межі сфери запобігання та протидії корупції? Відповідей на ці, здавалось б, прості запитання поки що немає, що породжує певну невизначеність та недовіру.

 Варто також звернути увагу на ще один цікавий момент.

Відповідно до прийнятого Закону апеляційний перегляд кримінальних проваджень, які вже зараз розглядаються в судах, та які підсудні Вищому антикорупційному суду, буде відбуватись в судах загальної юрисдикції, а не в апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду.

На вказану проблему вже звернули увагу представники глобальної антикорупційної мережі Transparency International Ukraine. У повідомленні організація наголошує, що правка щодо апеляційного перегляду справ «не була зачитана головою комітету правової політики та правосуддя у сесійній залі перед ухваленням закону та не обговорювалась на комітеті. Вона з’явилась в тексті правок до закону, розданому на комітеті за годину до голосування».

Голова правління Центру протидії корупції Віталій Шабунін називає цю норму «амністією для всіх ТОП-корупціонерів, чиї справи вже в судах». За словами Шабуніна, це зміна попередніх домовленостей України та міжнародних партнерів.

Мова йде про відповідний підпункт Перехідних положень до Закону, яким вносяться зміни до КПК України, та який звучить наступним чином: «суди апеляційної інстанції (крім Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду) продовжують приймати до розгляду апеляційні скарги на судові рішення, які ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених цим Кодексом до підсудності Вищого антикорупційного суду, розгляд яких розпочато у судах першої інстанції до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду».

Таким чином, існування зазначеного положення дійсно є своєрідною амністією для осіб, кримінальні провадження стосовно яких уже розглядаються судами.

 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.