Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
10.04.2016 21:47

Миф о "дискреции" развенчан. Обязываем местные советы выдать землю

Доктор юридичних наук

Речь пойдет о недавних тенденциях в отечественной судебной практике, которые способны помочь в борьбе с беспределом местных чиновников.

Пресловутая дискреция... что же она означает?

По сути, это правомерное усмотрение органа власти, когда он на основании закона решает: либо скамейка будет зеленой, либо красной. При этом оба варианта будут правильными и законными. Зачем это нужно? Ну, скажем, 50 процентов за зеленую скамейку, а другие 50 процентов - за желтую. Дабы прекратить эту вакханалию, кто-то должен авторитетно заявить, какая именно скамья будет установлена в этом месте. Конечно, это примитивизация, но она наглядно показывает, как наделение арбитра (органа публичного управления) подобными функциями способно сэкономить время и ресурс для решения определенных задач. 

Но нет, нужно же было все извратить, вывернув наизнанку. В итоге, в практике высших судебных инстанций укоренилось мнение, что все, что делают органы власти (исполнительной и местного самоуправления туда же) есть дискреция, в которую ни в коем случае нельзя вмешаться. Не будем приводить примеры решений ВАСУ, они многочисленны. Например, местный совет отказал в передаче земельного участка, обязать его сделать это нельзя. Все, чего можно было ждать от административного суда - решения "обязать орган власти рассмотреть вопрос", что, разумеется, было совершенно неэффективным средством защиты (вопрос рассмотрели, послали еще раз). 

При этом меня лично вводила в ступор позиция ВАСУ и админпалаты ВСУ, которые сами же урезали свои полномочия, запрещая себе же вмешиваться в самостоятельность органов власти, не нарушая их дискреционную идиллию. И это все при том, что КАС непосредственно предусматривает возможность суда обязать орган власти осуществить определенное действие. 

Однако, начиная 2015 года, лед почему-то начал трогаться. 

Началось с определения ВАСУ от 17.12.2015 года по делу  № К/800/31204/15, в котором суд указал, цитирую:

“…Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, і це прямо вбачається з пункту 2 частини 4 статті  105  та пункту 3 частини 2 статті  162 Кодексу адміністративного судочинства .

При цьому, аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення.

У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення. Це цілком узгоджується з положеннями пункту 2 частини 4 статті  105 , пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства .

         Стосовно дискреційних повноважень, колегія суддів зазначає, що такими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які  закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним. Отже, у такому випадку буде відсутнім факт невиконання обов'язку та, відповідно, факт порушення прав позивача.

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - прийняти рішення про реєстрацію випуску акцій. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - надати висновок, або відмовити у його наданні, існує лише один правомірний варіант поведінки.....”.

В определении ВАСУ от  04.02.2016 № К/800/44985/15, в котором он отступил от позиции ВСУ, указано:

"…Колегія суддів також зазначила, що надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі...."

И вот, наконец, в определении от 05.04.2016 по делу № К/800/54442/15 ВАСУ высказался в следующем ключе: 

"... вирішити спірне питання у інший спосіб, ніж як зобов'язати міськраду прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не має можливості. Положеннями ч.4 ст.105162 КАС України передбачена можливість вирішення вимог позивача саме у такий спосіб та не суперечить приписам ч.3ст.152 ЗК України". 

Продовжу українською..... 

Отже, бачимо, що ВАСУ більше не вбачає проблем у зобов’язанні органу влади, у тому числі колегіального, прийняти конкретне рішення (в даному випадку у земельних питаннях). 

Вважаю, що це - значний крок уперед але ще не перемога. 

Справа в тому, що на практиці виконати дане рішення досить важко. Так, можна розглядати міського, селищного чи сільського голову як "начальника" місцевої ради та намагатись притягувати його до відповідальності, аж до кримінальної. Можна, мабуть, у рішенні суду виписувати зобов’язання ради прийняти певне рішення шляхом зобов’язання депутатів згідно з переліком ухвалити його. Це може навіть спрацювати у невеличких радах, коли кожного депутата можна знайти та пожурити особисто. Проте все це не гарантує виконання судового рішення. На пленарному засіданні рішення просто не набере достатньої кількості голосів. Депутат може цілком законно захворіти чи просто вийти до вбиральні у момент голосування. 

   Що є робити? Насправді - приймати рішення замість органу влади, що ухиляється від його прийняття чи відмовляє. Це знімає зайвий етап "зобов’язання" та "примушення", що іноді просто блокує позитивне вирішення питання. Такий позов зветься "перетворювальним" і, як на мене, саме він забезпечує ефективний захист порушених прав у розумінні Європейської конвенції, про яку згадував ВАСУ. По великому рахунку, це не суперечить й КАСУ. 

Якщо вести мову безпосередньо про земельні відносини, тут є певна "обтяжуюча обставина", що заслуговує окремої оговорки. Мова про те, що все, сказане мною вище, справедливо, якщо розглядати відносини з розпорядження землями держави та територіальних громадн як суто адміністративні. Проте це питання розглянемо якось окремо, тут теж є про що сказати. 

Що ж, може це наступний крок, який варто зробити суддям. А поки користуємось тим, що є. Шанси відстояти свої права все ж великі!

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
Контакти
E-mail: [email protected]