Крапка чи чергове розбалансування принципу єдності судової практики

«24» лютого 2016 року, Верховним Судом України у постанові № 6-3077цс15 була висловлена чергова, але не нова позиція, з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, суть якої зводиться до доволі логічного висновку, а саме: «якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів в даній категорії справ».

Аналогічна правова  позиція була висловлена у постанові Верховного суду України від 11 листопада 2015 у справі за № 6-2187цс15.

Проте, судді по різному тлумачили, розуміли та застосовували вказані правові позиції у взаємозв’язку з положення КАС України, ЦПК України та ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки п.7 ПП ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014р. № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» та п.6  ПП ВАСУ «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» від 13.12.2010 № 3, була висловлена чітка, хоча на мою суб’єктивну думку хибна позиція, суть якої зводиться до того, що справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях стосовно примусового виконання судового рішення у цивільній справі, належать до компетенції адміністративних судів.

Виникає, логічне питання чи будуть ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ та ВАС України, встановлені чіткі правила гри зрозумілі для Скаржників, а головне для судів нижчих інстанцій ?

Мабуть, вже час привести свої висновки у відповідність висновкам Верховного суду України.

Хоча ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ, останнім часом дивує своїми рішеннями, наприклад висновком про те що курсова різниця-це збитки (ухвала від 1 6 грудня 2015р. , справа № 6-24161ск15). Яким чином на думку суду касаційної інстанції боржник вплинув на зміну курсу, мені і досі не зрозуміло, оскільки навіть не юристу цілком зрозуміло, що боржник винен виключно у не вчасному виконанні своїх обов’язків, а не у фінансовій кризі в Україні, але то вже тема іншої статті …