Історична спіраль диктатур та демократій

Час насичений змінами диктатур та демократій з  давніх віків. Те, що відбувається сьогодні в Україні, вже було ще до Різдва Христова  в Римі, який кожні 50-70 років змінював демократію на диктатуру та навпаки.

При любій демократії була шалена зацікавленість сенаторів та патриціїв у виборцях – це диктувала саме внутрішня боротьба між олігархічними кланами в сенаті. Як бачимо, в Римському сенаті все, як і в нас в парламенті. Підкуп виборців був і є основним інструментом влади. Держава фактично поділялась між олігархічними кланами, які з  кожним роком  все більше нарощували свій фінансовий вплив на суспільство. 

Видатні люди тієї епохи встановили  деякі закономірності цього процесу, а саме те, що чим більше багатіли олігархи, тим біднішим ставав плебс - заможні представники з народу, такий собі - середній клас, який в умовах олігархічного тиску повільно банкрутував та приєднувався до тих,  в кого нічого окрім власних рук нема. Ряди люмпен-пролетаріату швидко поповнювалися, а землі пустіли. Кинуті плебсом землі одразу ж прибирали до рук олігархи.  Міграція  до Риму, де існування плебсу залежало  тільки від подачок олігархів, набирала оберти, що з одного боку влаштовувало олігархів, а з другого дуже турбувало.

Сенатори, щоб забезпечити собі комфортне існування без громадянських заворушень, які виникали в місцях з багаточисленними мешканцями, розпочинали війни.  Збіднілий плебс мобілізували у центурії, тим самим зачищали Рим і інші місця від потенційних бунтарів. Плебс зі своїми  громадянськими вимогами був не потрібен олігархам. А щодо роботи, то  раби дешево та більш ефективно виконували функції збанкрутілого плебсу для все більш богатіючих олігархів.

Плебс, на чолі з талановитими генералами, розширював межі Римської Імперії і з кожною новою перемогою ставав ще більшою загрозою для продажної та лицемірної олігархічної демократії. В решті-решт, римські легіонери приводили до диктатури своїх полководців, які вбивали олігархів та   відбирали землі і  майно на свою користь,  та роздавали, як  нагороду своїм легіонерам. Таким чином,   знову виникав  заможній плебс чи, як в наш час кажуть, – середній клас.

Чим  більший був цей середній клас, тим була стабільніша держава. Збіднілий пролетаріат прагнув набути статус плебса, це було як маяк,завдяки якому  виникала ілюзія  співучасті народу в управлінні державою, чого не було при олігархічно-сенатській демократії.  Це дуже важливо, коли народу є куди спрямовувати  зусилля, за для цього потрібні досяжні орієнтири. Погодьтесь, марно сподіватись із злиднів стати одразу олігархом, а от щоб перейти в середній клас - це  варте зусиль.

Майбутнє  в цій круговерті демократій та диктатур бачилось безповоротно. В наступному колі середній клас, тобто плебс, не всі, а тільки ті, що знизкали собі довіру імператора, через деякий час перетворювалися на  олігархів, й скидали довірливого диктатора, встановлюючи демократію, яку самі вони і  очолювали. Колесо історії знову розпочинало розчавлювати одних та возвеличувати других.

А що в нас? Насправді, зараз ми всередині кола олігархічної боротьби. Давайте з’ясуємо, що ж в нас  діється?

Одразу  після Віктора 1 в нас було 4 700 000 приватних підприємців, які могли собі дозволити витрату 100 дол. США на добу, що забезпечувало одноденний оберт на внутрішньому  ринку в розмірі 470 000 000 дол. США. Щодо наших ста  форбсоносних олігархів, форбс-топ, шльоп, сто, припустимо,що вони   витрачають   щоденно по 100 000 дол. США, то їх спільний  одноденний оберт на внутрішньому ринку складе 10 000 000 дол. США, що у 47 разів менше, ніж оберт, забезпечений середнім класом. Якщо всі оберти, що дає середній клас, підрахувати  за рік, то це буде  180 000 000 000 дол. США проти олігархічних  3 650 000 000 дол. США, тобто олігархія несе користь тільки для себе, для держави вона  ніщо, а ті підприємства, які працюють на них з найманими працівниками, також легко можуть працювати і без них.

За часів Віктора 2  станом на 01.01.2014 року  середній клас нараховував менше 2 000 000 чоловік, а це означає, що одноденний  ринковий оберт зменшився  на 270 000 000 дол. США., що в рік 98 550 000 000 дол. США.

А що є зараз? Нова влада  залишила всі умови існування для свого плебсу і бізнесу від Віктора 2, що підвищило, а не зняло суспільне навантаження.  Щоб  підсилити  себе ще більше, обвалила гривню і в раз побіднішав  народ, став більш залежним, але і більш злим. Надалі, щоб напустити жахів на конкурентів, народила нові фіскальні ланцюги. Демагоги, як і завжди,  кажуть,  що це  на користь народу. Але ми знаємо, що ці податкові новинки  для   перемоги над такими самими олігархами, як і вони, для них це важіль для нових перерозподілів бізнесу. 

Державі від творчості олігархічного парламенту користі не буде – це ми бачимо. А чи з’явилися при новій владі бодай якісь можливості у середнього класу? Може  займи подешевшали? Так ні, вони взагалі сягнули з 18  немислимих до 30 оскаженілих відсотків. Крім того НБУ звузив права громадян розпоряджатися навіть своїми коштами на рахунках в банках, а деякі банки, такі як Хрещатик, взагалі поцупили депозитні вклади громадян, сподіваючись на безлад в державі.  Поки що діяльність влади спрямована на заглиблення бідності народу та збільшення  його залежності від подачок олігархів при владі, це найвищий сенс сьогодення.

Олігархічний сенат та чи рада, щоб ще більше замаскувати свою внутрішню боротьбу,  вирішив  зіштовхнути народ на сході та заході, з метою укріплення свого суспільного впливу, на людських жахіттях.

Усім зрозуміло, що у народу  сходу та заходу немає ідеологічних розбіжностей, є тільки різний уклад життя, а це  не може бути причиною для громадянської війни. Але та інформація, що згодовується  людям, примушує їх стояти на майданах до кінця, а за їх спинами олігархи ведуть перемови між собою та з якимись представниками  міжнародної спільноти (до речі у якої є такі самі проблеми з власним плебсом) такі  перемовини, що жодному із майданів не вирішать  ніяких питань, вони, як кажуть,   не на користь бідних.

На мою думку, самий час зібрати  з’їзд майданів зі сходу та заходу, вони скоріше знайдуть спільні цілі, вирішать усі питання на мирному, перемовному зібранні, затвердять усі  умови, спираючись на які, люди  разом почнуть вибудовувати громадянське суспільство. Ці умови або закони повинні забезпечити в суспільстві баланс  приватних інтересів кожного громадянина, чи зі сходу, чи із заходу, але ми бачимо, що цього не відбувається, це не влаштовує тих, хто  вважає себе елітою народу та його керманичами, ті, хто робить з України театральну  державу, в якій забагато тексту і замало справ.

Народ України чи на сході, чи на заході, бажає гідності, заможності та співучасті в керуванні своєю державою. Бажає, щоб відсотки по іпотечних займах  були в 4-5 разів менше, ніж прибутковість бізнесу, пов’язаного із виробництвом товарів, до речі,  це є  стандартом європейських економік і  це в них чітко працює, що показала криза 2008 року.  Докризові  відсотки по внутрішнім займам були на рівні 2-4 відсотка, а депозити 1-2 відсотка, після кризи, у зв’язку із занепадом на товарних ринках та зниженням  прибутків виробників, фінансово-банківська система  одразу ж відреагувала, впродовж місяця відсотки по займах впали до 1-2 відсотків, а депозити до 0,5-1 відсотка. Національна валюта – це інструмент керування державою , а не паперовий високоліквідний  товар, яким торгують кишенькові банки олігархів, та на дефіциті грошових активів збагачується  регулятор з чиновниками  від влади .

Хто за підігрів емоцій та зброю в руках громадян сходу, центру та заходу? Хто не  бажає загальнонародного примирення та чіпляє ярлики,якщо схід  - то сепаратисти, якщо захід - то фашисти. Хто забув біблейську тезу : «Не суди да не судим будешь!» (русс.)

Народ України має мирні потреби та мирні сподівання, а хто ж тоді хоче війни?

На це питання кожен повинен відповісти сам та зробити власні висновки.