Забезпечення прозорості корпоративного управління

З моменту прийняття загальна частина Господарського кодексу України – його основоположні (стрижневі) статті не зазнавали жодних змін з багатьох причин, в тому числі й з-за недостатньої аргументації тієї чи іншої нормативної ініціативи. Але все ж час диктує необхідність поступової модернізації норм загальної частини ГК.

10 жовтня 2017 року на розгляд Верховної Ради внесено Законопроект п ро внесення змін та доповнень до Господарського кодексу України щодо удосконалення правового регулювання корпоративного управління (реєстрац. № 7191), яким пропонується внести окремі зміни до 4-х статей Господарського кодексу України з метою «законодавчо закріпити питання віднесення правовідносин між органами господарського товариства до системи внутрішньогосподарських відносин, розширити існуюче законодавче визначення внутрішньогосподарських відносин; закріпити обов’язок учасників (акціонерів) суб’єктів господарювання розкривати інформацію про кінцевих власників; уточнити положення щодо обрання (призначення) керівників господарських товариств, функціонального призначення ревізійної комісії господарського товариства» (див. Пояснювальну записку до проекту № 7191).

Авторами законопроекту пропонується, в першу чергу, викласти частину 7 статті 3 Господарського кодексу в наступній редакції:  «Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між органами управління, структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами, органами управління». Така нормативна конструкція дозволяє однозначно зробити висновок, що «внутрішньогосподарські відносини» окремою своєю частиною є складовою поняття «корпоративні відносини». Щодо розмежування цих понять немає єдності в науковій літературі, доволі часто перші сприймаються як явище, що опосередковує суто виробничий процес, питання злагодженої роботи цехів, майстерень, відділів тощо підприємств (суб’єктів господарювання). А органи управління в даному випадку не виводилися за межі поняття «структурного підрозділу». Бурхливий розвиток саме корпоративного законодавства (комплексного, трансгалузевого утворення стосовно таких самостійних галузей законодавства як цивільне, господарське тощо) спонукає виокремити з практичною метою органи управління посеред структурних підрозділів підвищуючи тим самим статус такого підрозділу та підкреслюючи саме головну (провідну) роль у керуванні системою та виробничими ланцюгами, іншими видами відносин (в тому числі і трудовими) підприємства. З іншого боку органи управління виступають ніби сполучною ланкою між відносно замкненою системою (внутрішньогосподарські відносини у вищезгаданому переважно виробничому сенсі) та так би мовити зовнішнім світом: акціонерами (учасниками), контролюючими органами, ЗМІ тощо.

Окрім цього, авторами проекту пропонується доповнити частиною 2 статтю 64-1 стосовно встановлення обов’язку учасників (акціонерів; залежно від виду господарського товариства) господарського товариства надавати на письмовий запит товариства інформацію про своїх кінцевих «вигодоодержувачів» та повідомляти товариство протягом п’яти днів про зміни у їхньому складі. Така норма може розглядатися як запобіжник для найманого менеджменту підприємства стосовно ведення прозорої політики управління, уникнення конфлікту інтересів, налагодження взаємин із контролюючими органами як всередині України, так і міжнародних відповідників з питань контролю за обігом окремих груп товарів, боротьби з корупцією та відмиванням коштів тощо. Однак, у розвиток даної пропозиції треба зазначити, що ця інформація може мати статус конфіденційної (з обмеженим доступом). З цього треба встановити право кінцевого «вигодоодержувача» обмежити обіг цієї інформації та розкривати її стороннім особам та/або контролюючим органам лише у випадках, прямо передбачених чинним законодавством. Доволі непоодинокі випадки маніпулювання такою інформацією у заангажованих ЗМІ призводить до репутаційних втрат.

Сам термін «вигодоодержувач» дещо відрізняється від усталеного поняття у Цивільному кодексі України «вигодонабувач». Останній термін є більш прийнятним з огляду на вже складену практику та уникнення неузгодженостей у цивільному та господарському законодавстві.

Наступною зміною пропонується дещо удосконалити положення частини 3 статті 65 ввівши поняття «одноособовий виконавчий орган» та «голова колегіального виконавчого органу». А пропозиція щодо викладення частини 2 статті 90 зводиться до того, що перевірку фінансової діяльності товариства здійсню ть орган и доходів і зборів, інш і орган и державної влади у межах визначених законом повноважень, аудиторами . А п еревірки фінансово-господарської діяльності товариства проводяться ревізійною комісією (ревізором). Зразу ж виникає питання щодо співвідношення понять «фінансова діяльність» та «фінансово-господарська діяльність». Від чіткого розуміння об’єкту перевірки залежить уникнення конфліктів із зазначеними вище органами як самого товариства (ревізійною комісією), так і з контролюючими органами. До речі, в окремих випадках контролюючі органи мають право перевіряти не тільки фінансову, а й господарську діяльність суб’єкта господарювання. А розмежування в даному випадку цих двох понять у пропонованій зміні не є обґрунтованим, або ж у останньому реченні нової редакції у розвиток пропозиції треба згадати й про інших уповноважених стосовно перевірки фінансово-господарської діяльності товариства суб’єктів.

Не викликає сумніву той факт, що системоутворюючі, стрижневі перші 20 статей Господарського кодексу потребують ґрунтовного переосмислення (окрім статті 1 щодо предмету регулювання ГК) та доповнення новими положеннями відповідно до вимог часу та практики господарювання за умов розгортання євроінтеграційних процесів. І законопроект № 7191 вдало відповідає стратегії модернізації норм ГК та всього масиву господарського законодавства. Лейтмотивом такої модернізації є нарощування об’єму Господарського кодексу – його регулюючого потенціалу як запропонованим авторами шляхом, так і внаслідок дерегуляційних тенденцій із вибіркою окремих норм (практично виправданих та тих, що залишаються корисними при скасуванні всього нормативного акту) із законів України та підзаконних актів, запланованих до скасування.

Отже, положення законопроекту заслуговують на увагу, є стислими та зваженими за змістом і можуть розглядатися як продовження роботи щодо модернізації положень господарського законодавства та норм Господарського кодексу, підвищення його регулюючого потенціалу, приведення окремих норм до реалій та вимог сьогодення. Взагалі, це перша (і доволі вдала) спроба на законодавчому рівні удосконалити засадничі статті ГК України.