Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
11.10.2017 00:31

Каста правників, або юристи – геть!

Старший науковий співробітник Державної установи "Інститут економіко-правових досліджень імені В.К. Мамутова НАН України"

Хоч цей законопроект можна розглядати, як закид вудки у бурхливе море суспільної думки, але зроблено впевнений крок до кастового суспільства із закритими спільнотами за професійною ознакою.

Реформа – це не тільки крок вперед, а ще й рецидиви та рефлексія прибічників старої системи, які як вогнища страшаться відкритого та конкурентного суспільства, де вони обов’язково програють та відійдуть зі сцени за відсутності переваг, таких як адміністративний ресурс, апарат «оцінювання» чи «атестації» з відсівом небажаних юристів з кола касти «правників», контроль над медіа та причетність до легальних лоббістських кружків, сформованих за принципами кругової поруки та гордо названими «школами» (не плутати із відповідними освітніми закладами).

За останній час на голову Громадянського суспільства було вилито багато подразників у вигляді нормативних ініціатив замкнутого кола розробників: від судової до процесуальної «псевдореформ». І якщо окремі «ініціативи» вдалося протягнути попри шалений спротив не згуртованого громадянського суспільства, то це надало певної сміливості зробити наступний крок. 28 вересня 2017 року на розгляд Верховної Ради було внесено проекту Закону України «Про юридичну (правничу) освіту і загальний доступ до правничої професії» (реєстр. № 7147). Спостерігаючи шок у юридичної спільноти не можу не відмітити повне ігнорування чи відсутність усвідомленої відповідної реакції на обурення громадськості збоку ініціаторів цього проекту. І ось чому.

Устремління до закритості суспільства, або його окремих професій – комплекс кріпосницького (радянського) складу свідомості, якими б реформаторами та новаторами, «впроваджувачами європейського досвіду» вони б себе не йменували. А такі набуті комплекси просто вимагають дій. Захищати набуте матеріальне за високими заборами Нових Петрівців, Конча-Заспи та інших місць концентрації корупційного капіталу вже замало, потрібно захищати тонкі струни душі законодавчо! Потрібно створити законодавчі обмеження доступу до професії під діаметрально протилежними задекларованими гаслами. Закритість професії (як і нещодавно здобута адвокатська монополія відповідно до змін у процесуальному законодавстві та Конституції України, намагання закріпити судово-експертну монополію тощо) відкриває нечувані можливості щодо реалізації родинних та кумівських принципів заміщення посад в означених сферах справжніх правників, а не якихось там юристів: прокурорів, суддів, адвокатів і, звісно куди ж без них, науково-педагогічних працівників (а де вчені? А нащо вони ті вчені?). Останніх (науково-педагогічних) науковими можна назвати з натяжкою, адже науки в ВНЗ немає (за приємними виключеннями), а є здобуття (чи конвеєр із здобуття, чи «присвоєння») наукових ступенів за повної відсутності наукового процесу. Особливо це стосується цивілістів, адміністративістів (хто хоче поспорити: well come до дискусії). Ці спеціальності найбільше девальвували в гонитві як за підробітками причетних до присудження наукових ступенів, так і з метою «розширення» шкіл відповідних наук. З якою метою таке «розширення» – тема окремого дослідження. Ось і з’явилися у нас десятки правників, які на півставки мають відношення до освіти, а до науки – жодного. А міграція цих «правників» у владні коридори призвела до того, що Україна за допомогою державних органів не здатна адекватно протистояти внутрішнім та зовнішнім викликам.

Відкриваючи «Список авторського колективу розробників проекту Закону України «Про юридичну (правничу) освіту і загальний доступ до правничої професії» зразу ж знаходимо підтвердження вищенаведених тез: Заступник Голови Верховної Ради України (ну то зрозуміло, для підняття «статусності проекту»), Декан правничого факультету Національного університету «Києво-Могилянська Академія» (тривала «окупація» Міністерства освіти та науки України вихідцями з Києвомогилянки призвела до невідворотних процесів руйнації самих засад науки (і юридичної науки теж, особливо – академічної) в Україні в гонитві за ефемерними «західними стандартами освіти й науки» з відповідною адаптацією до потреб, мабуть, «правничої школи» - касти обраних), ще слідом три доктори юридичних наук, останній з яких – член-кореспондент Національної академії правових наук України, член Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія), автор «правовладдя» та іншого термінологічного посліду, яким активно засмічується система чинного законодавства в Україні (подив викликає взагалі наявність цієї людини в рядах активістів «правничого життя» України попри тренди люстрації), декан юридичного факультету Чернівецького національного університету, два радника Заступника Голови Верховної Ради України (технічний персонал чи кандидати до кола свідків «правничої школи»?). Цікаво порівняти цей «Список» із переліком суб’єктів законодавчої ініціативи, які вирішили долучитися до кастування Українського суспільства. І так: н.д. Сироїд О.І. («Самопоміч»), н.д. Найєм М.-Н. («БПП»), н.д. Пацкан В.В. («БПП»), н.д. Заліщук С.П. («БПП»), н.д. Острікова Т.Г. («Самопоміч»), н.д. Сотник О.С. («Самопоміч»), н.д. Крулько І.І. («Батьківщина») та н.д. Сидорович Р.М. («Самопоміч»). Такий строкатий колектив «непримиримих опонентів» спочатку викликає подив, а потім, відкривши для себе біографічні довідки перелічених суб’єктів законодавчої ініціативи стає зрозуміло, що вони – свідки цієї «правничої школи», що намагаються закріпити свій особливий статус й дипломи окремим нормативним актом. Ось така собі збірна «правничої школи», яка прагне задоволення амбіцій обраності та елітарності.

«Упродовж двадцяти шести років незалежності в Україні триває поступове оновлення юридичних інститутів спрямованих на утвердження та захист прав особи, таких як суд, адвокатура, прокуратура, нотаріат, зокрема, шляхом оновлення законодавства та приведення його у відповідність до європейських стандартів» (див. Пояснювальну записку до законопроекту № 7147). Які слова, та в них підтекст. По-перше, ну хто в якій «правничій школі» вчив їх так конструювати речення? Якщо уважно вчитатись, то виходить, що захист «особи, таких як суд, адвокатура, прокуратура, нотаріат» і є метою даного законопроекту. Все вірно, поділяю викладену в Пояснювальні записці думку на 100%! По-друге, правова політика, політика ЄС в сфері доступності будь-якої освіти не спрямовані на створення закритих елітних верств за професійною ознакою. Саме у здатності змінювати професійні еліти, якщо вони (та їх професійні здібності) не відповідають викликам часу, вимогам громадянського суспільства, антикорупційній політиці чи ще будь-яким факторам, які можна охарактеризувати як «національний інтерес», і інтерес «об’єднаної Європи», а більше за все – неспроможність втілювати у життя справді прогресивні реформи, а не те, що ми зараз бачимо, наприклад, із так званими «судовою» та «процесуальною» реформами в Україні. Пріоритет ЄС – конкурентне та відкрите суспільство. Апелювання до досвіду ЄС без відповідного знання самого досвіду ЄС – візитівка у діяльності не тільки багатьох народних депутатів, а й чиновників всіх рангів (наприклад, МінЮсту).

«Ефективне функціонування цих інститутів однаковою мірою залежить від якості закону та від якості фахівців, що забезпечують діяльність цих інститутів». Звісно, саме омріяна елітарність, легалізована «кругова порука» у вигляді причетності до «правничої школи» забезпечить підконтрольність для провідників (або гуру) касти правників діяльність державних інститутів. «Усі особи, що отримують доступ до професії судді, адвоката, прокурора є випускниками українських вищих правничих шкіл». Тобто якщо ви юрист, а не правник, ви не отримаєте доступу до перелічених професій! Ну а як ще розуміти цей перл? І Пояснювальна записка вся наскрізь складається із набору фраз сектантського толку. І знов таки відчувається «рука» Києвомогилянки: до якої теми вони б не звертались, скрізь присутній Болонський процес, який в самому ЄС не визнається за взірець. У мене таке відчуття, що якщо б той автор, який нам «привіз» цей «процес» з-за кордону сприйняв якусь іншу систему, то ми б пішли зовсім іншим шляхом, наприклад, Гарвардської системи, чи Оксфордської. Нічого поганого немає ні в першій, ні в другій, ні в третій системі, але патерство адаптації, переведення на вітчизняні рейки будь-якої системи із незмінними константами: юридична освіта – це конвеєр слухняних правників для заповнення вакантних посад на засадах приналежності до «правничих шкіл» (сект) із наступним відпрацюванням «послугами», адмінресурсом та іншим для очільників «школи». Приклад? Всім відомий ВНЗ Ківалова С.В.

Загалі то це не перша спроба. Чого лише варті чутки для абітурієнтів (сам при обранні професії чув таке), що в прокуратуру, суди, адвокатуру та ін. «прийматимуть лише випускників чотирьох юридичних ВНЗ!» (ВНЗ Ківалова С.В. у тому списку, звісно). Тобто свідомо у суспільстві вже складалися стереотипи обраності саме для цих випускників. І таким ВНЗ («правничим школам» профіт – шалені конкурси створювали і створюють не пахане поле для корупції зверху до низу). Отже, автори та натхненники законопроекту вирішили, що суспільство готове до такого повороту в юридичній освіті? Бурхлива реакція в соціальних мережах на цей законопроект дещо має їх осадити на місце у польоті законотворчої фантазії. А далі за текстом Записки вже відверто читаємо «Заради розуміння напрямків вдосконалення правничої освіти на запит Національного університету «Києво-Могилянська академія» Координатор проектів ОБСЄ в Україні у 2009-2010 роках провів дослідження регулювання правничої освіти в Україні…». Нащо всій країні нав’язувати результати якогось суб’єктивного грантного дослідження? Далі йдуть беззмістовні розповіді про якісь там проведені заходи тощо. Але концепція секти «правничої освіти» дещо розбивається об формулювання, вміщені в наказі Міністерства освіти і науки України від 05.07.2016 року № 787 «Про утворення робочої групи з розроблення Концепції розвитку юридичної освіти в Україні», в якій про усілякі правничі школи нема й натяку. І тут не обійшлося до гучних абревіатур як МОН та МінЮст (професійні здібності кадрового складу під великим сумнівом, але тяжіння до елітарності, адмінресурс, медійні ресурси та намагання, і реальні можливості створення монополій у сфері адвокатури, а тепер й освіти роблять МінЮст надійним союзником «правників»), ОБСЄ та USAID. Ну то й що? Всі покірно мають підкорюватись прихоті горстки ідеологів кастування Українського суспільства? Цікаво, ОБСЄ та USAID в курсі цієї ініціативи? І коли вже грантодавці таких та подібних «досліджень» почнуть слідкувати, на що витрачаються їх кошти та почнуть створювати бан-листи таких дослідників? Юридична професія від цього б виграла, це був би реальний механізм очищення юридичної спільноти від «правників».

Метою законопроекту є розвиток правничої освіти, спрямований на підготовку правника відповідно до його фундаментальної ролі – утверджувати верховенство права через захист прав і свобод людини. І все? Захист прав і свобод людини – це лише одна з граней діяльності фахівця-юриста. Привид «правовладдя» так і посміхається зі сторінок законопроекту через подібний до цього беззмістовний штучний термін «правник». І взагалі – за таким новостворених (видуманим) терміном можна приховати і спеціалізацію юриста, і ще будь що. А відсутність спеціалізації та її девальвація вже відчувається зараз. Наприклад: Ви – кандидат юридичних наук за спеціальністю 12.00.01. Звісно, Ваша думка щодо питань цивільного чи господарського права не буде авторитетною у дискусій, бо Ви – апріорі не фахівець у цих питаннях (якщо не доведете це значним науковим доробком відповідно до власних інтересів чи практичного досвіду). А якщо Ви – безликий «правник», то можете з насолодою дискутувати з приводу теорії права, переходити в наступний зал та надавити авторитетом на представників науки цивільного чи сімейного права. А в науковій літературі виписати настанови представникам кримінального права. Ну просто мрія для багатьох «правників широкого профілю»!

Судова та процесуальна реформи, значний злам уявлень про роль держави і права у суспільстві надає шанс для реваншу не втішеними амбіціями особам, які в силу різних обставин посіли адміністративні та виборні посади. Нестримне бажання виділитися, якось бездумно (чи з певною все ж таки метою?) вплинути на громадське життя, життя країни та функціонування державного механізму породжує відповідні законодавчі ініціативи. Не варто думати, що цей проект – результат лише «творчої» діяльності зазначено списку авторів. Це концентрований вираз думки цілого прошарку юридичної спільноти, хворої на манію величі, манію збереження та, можливо, наслідування, або хоча б безпосереднього впливу на процес зайняття посад із бутафорськими конкурсами (якщо ви просто юрист, а не правник, вам ці конкурси, шановні випускники, ні до чого!), якимись там красивими принципами-деклараціями. Колись шуткували: чи може син полковника стати генералом? Та звісно що не може, бо в генерала є свій син. Так і тут: чи зможе випускник стати суддею? Та ні, бо у закритої касти правників є свої діти. І до чого там розповіді про відкрите конкурентне проєвропейське суспільство? Ці та подібні законопроекти будуть з’являтися до того часу, коли громадянське суспільство не навчиться давати рішучий опір та робити суворі висновки на наступних виборах стосовно цих ділків, які прагнуть за будь-яку ціну закріпити власне елітарне та беззамінне положення на власному олімпі чи, хоча б, десь там на сторінках наукових видань бравуючи власним авторитетом і удаваним впливом на законотворчий процес шляхом нафантазовування усіляких нових термінів типу «правничий», «правовладдя», «правочин» тощо.

Окремі представники виконавчої влади на своїх сторінках у соціальних мережах взяли собі за гасло #Безрадянщини, але лише поверхневий аналіз їх діяльності під красивими гаслами надає нам зрозуміти одне: саме радянськими методами адміністративного впливу, домінування у пресі тощо досягаються цілі, які йдуть у розріз із суспільною думкою та уявленнями більшості громадян щодо подальших шляхів розбудови держави й правової системи України. Активність таких чиновників і гарантів їх посад – народних депутатів останнім часом промовисто свідчить, що думка Українського народу їх не цікавить, а вся діяльність спрямовується на максимальне подовження власних повноважень, реалізацію задумів окремих спонсорів та замовників, друзів, партнерів. А суспільний та національний інтереси відходять на другий план. Все це – передвісники суспільних та політичних потрясінь, які такі небажані в умовах зовнішньої агресії, але коли немає вибору, Український народ здатен безпосередньо реалізовувати власне право на формування влади, як було це не раз доведено, хоча я не прибічник формування влади «з вулиці», але й не знаходжу аргументів для формування влади з представників «закритої правничої школи», які не є самостійними у виборі моделей поведінки та реформаторської ініціативи всупереч настановам правил такої «школи».

Це лише поверхневе враження від «нормативного матеріалу» цього (не підіймається рука написати) законопроекту. А чи варто після цього розглядати його зміст предметно, коли в кожній статті або декларації, або необґрунтовані чи завищені вимоги, або пряма годівниця для ВНЗ та «атестаційних комісій» щодо перманентного підтвердження статусу «правника»? Не розуміють автори проекту одного – вимоги до викладача має ставити студент, а не нормативний акт рівня Закону України. Так, певний Стандарт юридичної освіти звісно має існувати у вигляді робочого підзаконного акту як дороговказ-орієнтир. Нормативний акт рівня Закону зводить нанівець всю специфіку та самобутність освіти в самоврядних ВНЗ, які вже набули певного досвіду у конструюванні власних традицій та стандартів освіти. Дедалі частіше сама «рука ринку» натякає багатьом ВНЗ юридичного спрямування, що треба змінюватися, або стикнутися із банальним недобором студентів та підпасти під «оптимізацію ліцензованих обсягів».

P.S. А чому б нам ще не розробити та прийняти закони «Про парикмахерську освіту» тощо? У юристів є «фаховий» Закон, то чому його не має бути у представників тисяч інших професій? А чого ж, освітній напрям є, представників професії доволі багато. А інфляція (множення) законів вкладається в таємну стратегію «правничих шкіл», напевне. А чим ще пояснити подібні за змістом ініціативи замість компактизації та кодифікації законодавства? Ну а «менш» важливі та актуальні закони щодо просування євроінтеграції, галузевого реформування економіки почекають. 

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
Контакти
E-mail: [email protected]