«Правовладдя», або чергове «вау» від Сергія Головатого

Нещодавно у вільному розповсюдженні в мережі Інтернет з’явився Rule of Law Checklis t , підготовлений Council of Europe у травні 2016 року. Ну як не скористатися такою нагодою (текстом у вільному доступі) на свою користь? Звісно, є персони, які, користуючись своєю посадою, таких речей повз себе не пропускають не скориставшись давно випробуваним способом подання матеріалу – вільним перекладом на власний розсуд с термінологічними перекрученням із додаванням особистих фантазій. Спосіб перекручення перекладу з певною користю використовувався не тільки окремими політиками (опозиційними, наприклад), а й, наприклад, окремими державними службовцями, зокрема, Міністерства Юстиції України та спорідненими з цими чиновниками грантоїдними організаціями, які спеціалізувалися і спеціалізуються на «консультуванні» міністерств та відомств всіх ланок.

Отже, на сторінці другій зазначено таку інформацію: Текст Rule of Law Checklist складено Радою Європи і використовується з її дозволу. Цей неофіційний переклад публікується за домовленістю з Радою Європи, але відповідальність за його зміст несе виключно перекладач. Ну звісно, а хто за це ще має нести відповідальність? Хоча відповідальність в даному та інших подібних випадках мало вірогідна, як, наприклад, з диверсією щодо терміну «правочин», яким, окрім науки цивільного права, засмічено інші самостійні галузі матеріального та процесуального права України, в т.ч. і судова практика (узагальнення практики Верховного та вищих спеціалізованих судів). Значить, переклад неофіційний. В цьому разі вистачило сміливості (совісті?) не видавати власні фантазії за правила для негайного виконання і впровадження, як це водилося раніше, і наслідки чого ми спостерігаємо й зараз. Термін «правочин» виник саме за схожих обставин, тому я не випадково проводжу тут прямі аналогії. Далі читаємо, що «Ця публікація здійснена за підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Погляди авторів, викладені у цьому виданні, не обов’язково відображають погляди Агентства США з міжнародного розвитку або уряду Сполучених Штатів Америки». Не думаю, що американський народ оцінив би старання автора у спотворенні перекладу документа Ради Європи, але тут є й чергова (котра вже?) перестраховочка (див. про неспівпадіння поглядів вище).

Щоб розібратися в чому тут «сіль», необхідно зробити невеличкий екскурс у минуле. 2010 року у №4 журналу «Право України» було надруковано статтю С.Головатого під назвою «Верховенство права, або ж правовладдя: вкотре про доктринальні манівці вітчизняної науки». Тобто усталеність традицій та орієнтація на європейські відповідники є манівцем, а ось фантазії, які виливаються на сторінки поважних наукових видань – ні? Варто позаздрити лише наполегливості автора щодо прищеплення вітчизняній юридичній думці власних манівців, адже у цієї статті є і продовження у наступному номері «Право України» - № 5. У першій статті у зносці читаємо, що «журнал розпочинає наукову дискусію щодо проблеми ро­зуміння феномену верховенства права» (С. 206). Дискусія тривала недовго, нажаль, та звелася до «театру одного актора». Автор тут же «з місця в кар’єр» називає «принцип верховенства права» неологізмом, що, в принципі, відповідало моменту створення нашої Конституції, в той час (1995-96 рр.) цей термін також знайшов широкого вжитку в іноземній літературі, передусім в європейській. Але що то за неологізм, коли автор статті не приклав руку до його створення!? На неологізм віднайшовся новий неологізм (вибачаюсь за тавтологію). Далі за текстом йдуть роздуми «широкого фронту» від діяльності радянського ДАКу, до десятка посилань на теоретиків права та пересмикування їх думок з генеральною лінією статті, яку автор несміливо (поки що) протягує повз всю статтю (при цьому незрозумілим є до чого все це перелічується та досліджується, ну чисто науковий детектив!). Особливо автор зупинився на неприпустимості наслідування радянських традицій в юриспруденції (існує й по сьогодні така мода, але методи досягнення цієї «мети» залишаються все тими ж, що приводить мене особисто до думки про бійку навколо обгортки, а не суті речей; це дуже виразно перегукується з сьогоднішніми ініціативами в праві типу МінЮстівської «безрадянщини», дерегуляції тощо тими ж самим радянськими методами: диктатом «авторитетної» думки, адмінресурсом, перевагами у доступі до ЗМІ, наукових видань etc.). В першій частині статті автор так і не наважився розкрити: нащо така груда матеріалу звалилася на голови читачів.

Беремо другу частину вказаної статті, надруковану у «Право України» № 5 за 2010 рік. Там теж саме: терміни на терміни, ще трошки цитувань у вигідному ракурсі. Нічого нового, класичний метод наукових досліджень, наприклад, представників сучасного цивільного права. Без аналізу реальних відносин у громадянському суспільстві, а лише саме цитування та роздуми з порушенням логіки. Все ж на 7 сторінці статті (С. 70 за нумерацією журналу) нас приводять до думки, що у Європі, виявляється, виникли складнощі з перекладом англійського терміну « Rule Of Law»! Відтоді автор вже не соромлячись виражає до нього певну антипатію. І ліше на 9 сторінці (С. 72) «випливає» власна креатура – неологізм «правовладдя», виділений напівжирним шрифтом. «Влада права, а не людини!» - гучно заявляє С. Головатий, і дарма, що право не може існувати поза суспільством, що право (правила) встановлюють самі люди для людей. Влада права ніщо без уповноважених на владу людей іншими людьми. Але ж не викидати на смітник від того стільки написаних сторінок? Ну і як же не завершити «наукову роботу» красивою речівкою типу «Правовладдя  — це заперечення свавільної влади людини взагалі, чи однієї, чи гурту, чи одного з політич­них органів (скажімо, у вигляді дикта­тури парламентської більшості) тощо. Це — категоричне й однозначне запе­речення будь­-якого прояву свавільно­го й егоїстичного людиновладдя». За логікою цього набору слів можна заперечити і народовладдя, і будь що не дивлячись на відверте загравання з даним поняттям, з його співзвучністю тощо. Звідки ж таке «мудре право», хочеться запитати? Тобто в результаті дискусії самого з собою у С.Головатого проявилося розчарування самим собою від того, що він, начебто, знайшов невдалий зміст перекладу «The Rule Of Law», і тепер геройські намагається виправитися.

Гадалося, що ці дві статті так і будуть забуті серед стосів паперів на полицях бібліотек та баз електронних текстів. Сам автор – С.Головатий у наступних статтях на тему верховенства права так і писав «верховенство права» без власно нафантазованого «правовладдя» (розчарування? Не прижилося? Суспільство не клюнуло?). Лише один раз обережно (тут: Головатий С. Тріада європейських цінностей – верховенство права, демократія, права людини – як основа українського конституційного ладу, «Право України», 2011, № 5, С. 159-174)  наприкінці статті автор згадує про своє «правовладдя», вбачаючи «певну недосконалість перекладу англомовного словосполучення « The Rule Of Law» українською шляхом поєднання двох окремих (!!!) слів «верховенство» і право». Вершина логіки! Рідко хто звертався до подібних «фантазій», але й були цікаві послідовники. Так, М. Братасюк (доктор філософських наук, проф. кафедри загальноправових дисциплін Національної академії внутрішніх справ; дивно (якщо не смішно) бачити у відомчому «міліцейському» ВНЗ людей з подібним ступенем, якщо, звісно, не списати на необхідність викладання філософсько-правових дисциплін відповідно до державних навчальних програм) звернулася до теми «правовладдя» у поєднанні за терміном народовладдя (може сподобалася авторці співзвучність?). Робота називалась «Ідея народовладдя як засада утвердження правовладдя в працях українських мислителів класичної доби». Яке таке «правовладдя» в класичну добу, якщо термін нафантазував С. Головатий? Звісно, залишимо на совісті авторів подібних «наукових» статей.

І ось тут і з’являється презентований довільний (перепрошую, неофіційний!) переклад Rule of Law Checklist, який, як здалося автору, можна використати для просування власних ідей сумнівної цінності.

У вступі до цього «твору» вже без зайвих церемоній Доповідь Венеціанської Комісії обізвана як «Доповідь правовладдя» (березень 2011 р.), що призводить до думки про марне витрачання часу на вичитування всієї «брошури» від корки до корки. За текстом з самого початку The Rule of Law прямо названо «правовладдям», ну щоб, мабуть, не займати проплаченого грантом об’єму «твору» на зайве, на думку автора, пояснення що таке це саме «правовладдя» та звідки воно взялося. Бо якось може соромно зізнатися, що воно банально нафантазоване та не має жодного відношення ні до традицій Українського права, ні до чого іншого взагалі?

Звісно, я відкрив цю «роботу» з єдиною метою прочитати, що Господарський кодекс є ворогом «правовладдя» та його, за традицією, або як модно казати – за якоюсь там невідомою «європейською традицією» (як нас хотіли у 2015-2016 роках переконати окремі чиновники МінЮсту за настановами цивілістів), треба скасувати, але нажаль. Розчарований.

Якщо вже пристати на пропозицію С. Головатого, та вводити вітчизняні замінники, то для так званого терміну «правовладдя» підійде слово-замінник «словоблуддя», яке ідеально характеризує всі «наукові вишукування» подібного характеру. Але ж в працях іноземних науковців, в перекладах та реферативних оглядах ми все ж настійно бачимо «верховенство права», а не те, чим нас намагаються силоміць нагодувати приспівуючи що «саме це європейська традиція»! Як це вже знайомо… Звісно, після виходу цієї «брошури» з’явилася стаття і в Вікіпедії, де, правда, «правовладдя» асоціюється з верховенством права. Але дивимося: на момент написання статті на перевірці – 8 правок! Процес, як то кажуть, пішов! Страшно представити, що там з’явиться у наповненні найближчим часом… «Популяризація» подібних речей в мережі Інтернет є невід’ємним атрибутом процесу привнесення термінологічного сміття в правову систему України, а там методом посилання на посилання додається кількість цитувань та полегшується пошук.

Диверсії щодо правової системи – не рідкість, або, навіть, традиція, зокрема від МінЮсту. І С.Головатий (колишній міністр юстиції зі стажем, спадкоємців якого зараз носить зі сторони в сторону: від дерегуляції до # безрадянщини)   - досвідчений «диверсант». Чого тільки варті подібні «правовладдю» терміни типу «провочин» та інші, якими активно після прийняття того, що ми вимушені називати «Цивільним кодексом», почала засмічуватись правова система України, зокрема господарське, адміністративне законодавство. А тепер ще й процесуальне законодавство, яке завдяки таким же «диверсантам», які знайшли вихід на Адміністрацію Президента України (шляхом шкідливої для правової системи роботи у всіляких радах псевдореформ), стало підвладним вищеозначеним процесам. То давайте тепер в угоду комусь засмітимо й конституційне право нафантазованими співзвучністю з основоположними поняттями термінами?

Ну як тут не загадати ідейного натхненника спочатку російської пропаганди, а потім й своєрідної української, Пауля Йозефа Геббельса «Ми добиваємось не правди, а ефекту». Ефект є, є це саме «вау» від фантазій на тему правовладдя. Але як далі почнуть імплементуватися такі ідеї, покаже час. Єдине вже сьогодні видно неозброєним оком – всім реформаторам-ілюзіоністам (навіть тим, що вже майже «відійшли від справ»), перш за все, потрібен ефект в очах внутрішнього (громадян України) та зовнішнього споживача (партнерів по ЄС, США, міжнародних інституцій тощо), а правда нікого вже і не цікавить. Так було з розгортанням та своєрідним трактуванням, замуленими перекладами європейських принципів, норм і правил, так є з тим самим «європейським досвідом», яким жонглюють любителі «вау» з метою досягнення своїх низьких корисних цілей. І нікого не хвилює, що цей «європейський досвід» не має нічого спільного з правовим простором самого Європейського Союзу, а є лише власною фантазією, яку намагаються видати за правду.