Чому шкутильгає модернізація господарського законодавства в стінах ВР?

У блозі Романа Радейка на ресурсі Асоціації докторів філософії України 25 липня 2017 року було оприлюднено інформацію-відповідь на запит до Апарату Верховної Ради України стосовно наукових здобутків передусім народних депутатів. Ознайомлення з відповіддю дозволяє зробити цікаві висновки чому якість законопроектів саме від народних обранців та їх груп є наднизькою у разі їх так би мовити самостійної творчості без залучення експертів та професіоналів у галузі законопроектантства різного спрямування та політико-економічного забарвлення, але все ж таки професіоналів справи.

Отже, станом на 21 липня 2017 року чисельність народних депутатів Верховної Ради становить 422 особи, з яких науковий ступінь мають 107 нд (30 докторів та 77 кандидатів наук). Нас, звісно, цікавить кількість докторів та кандидатів наук за економічними та юридичними спеціальностями. На останніх зупинимося детальніше. Із вказаної загальної кількості власників дипломів про присвоєння наукового ступеня кандидата наук з економічних спеціальностей – 25 нд, юридичних – 20 нд. Серед юридичних наук лідером є спеціальність 12.00.07 (адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право) – 7 нд. Далі, як бачимо, з великим відривом йде спеціальність 12.00.02 ( конституційне право; муніципальне право ) – 3 нд, 12.00.06 ( земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право ) – 2 нд, 12.00.11 ( міжнародне право ) – 2 нд, 12.00.08 ( кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право ) – 1 нд, 12.00.01 ( теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень ) – 1 нд, і 12.00.03 ( цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право ) – 1 нд. Також присутні 3 димертації за старими українською та радянською класифікаціями: 12.00.02 (державне право й управління; радянське будівництво; адміністративне право; фінансове право; 1986 рік) – 1 нд, 12.00.02 (теорія управління; адміністративне право та процес; фінансове право; 1998 рік) – 1 нд. та 20.02.03 (військове право; військові проблеми міжнародного права; 1998 рік) – 1 нд.

Це щодо кандидатських дисертацій з юридичних наук. А яким є «докторський» доробок народних обранців? Звертаємося знов до допису у блозі Романа Радейка від 27 липня 2017 року й бачимо наступну картину. Юридичні спеціальності тут є лідером серед захищених народними обранцями докторських дисертацій – 6 одиниць. Далі йдуть економічні (5 од.) та технічні науки (4 од.). 4 докторські дисертації захищено зі спеціальності 12.00.07, ще по одній зі спеціальності 12.00.02 та 12.00.05 (трудове право; право соціального забезпечення).

Як відзначалося, лідером є спеціальність 12.00.07 (та її аналоги за старими класифікаціями), що, в принципі, актуально для законотворчої, державно-будівельницької діяльності. Тут слід мати на увазі те, що «популярність» цієї спеціальності можна пояснити легкістю захисту, великою кількістю спецрад з захисту у відомчих ВУЗах (ДФС, МВС тощо), невисокими вимогами до змісту дисертації і тп. Дивує відсутність «масовості» для спеціальності «цивільне право» з огляду на ті ж вище перелічені «переваги». Ну а де фахівці зі спеціальності 12.00.04 (господарське право; господарсько-процесуальне право )? Адже наявність наукового ступеню та/або навичок наукової роботи за відповідним напрямом – правове забезпечення господарських (економічних публічних) відносин, має бути запорукою якісного законотворчого продукту, але судячи з того, що пропонують народні депутати у даній сфері надає підстав сумніватися у адекватному сприйнятті економічних реалій. Дискусія стосовно судової реформи показала відсутність достатньої кількості осіб, що розумються на специфіці господарського процесу як серед консультантів народних обранців, так і серед ініціаторів цього «процесу». Це, в принципі, й не дивно, адже маємо констатувати засилля інших юридичних наук з метою розширення їх впливу на процеси правового забезпечення реформування і управління економікою. Це стосується, передусім, цивілістики та науки адміністративного права. Теж саме можна сказати про євроінтеграційний напрямок.

Підсумовуючи скажемо, що даний «зріз» спеціалізації власників дипломів про присвоєння наукових ступенів з юридичних наук багато про що говорить та призводить до наслідку – низької якості величезного напряму законотворчої роботи. Звісно, ініціативи, наприклад, «економічного блоку» сучасного складу КабМіну заслуговують на тверду позитивну оцінку, чого не можна сказати про Адміністрацію Президента України та її дорадчих органів, комісій тощо (наприклад, Ради реформ, що «ініціювала» так звану уніфікацію процесуального законодавства). Про МінЮст вже й годі казати, адже самовільно (всупереч визначеної компетенції та за відсутності відповідного кадрового наповнення, або шляхом залучення пов’язаних та заангажованих «експертів», застосування переважаючого адмін- та медійного ресурсів тощо) беручись за такі напрями як дерегуляція економіки, або новомодна ініціатива # Безрадянщини, тобто скасування ще радянських нормативно-правових (переважно підзаконних) актів законодавства, серед яких переважну більшість становлять саме акти законодавства господарського, вони тим самим ламають засади сформованої правової системи країни без будь-якого аналізу наслідків. А аналіз наслідків (регуляторного впливу ініціатив на конкретні відносини в сфері господарювання) – це вимога чинного законодавства. Благо, зараз ці ініціативи відправилися туди, де їм місце, тобто на смітник. Отже, панове депутати, запасайтеся радниками юристами-господарниками й Ваші ініціативи будуть відповідати економічним реаліям, специфічній господарсько-правовій техніці складання відповідних законопроектів, Ваші ініціативи не будуть називати «спамом» для самопіару, а принесуть реальну користь перебудові правової системи України на шляху євроінтеграції та модернізації економіки.