Мовний поступ та бюрократичні «нетрі»

Активізація міграції населення нерозривно пов’язана з оформленням пакету візових документів для посольств з перекладом на відповідну мову, які засвідчують статус та правосуб’єктність кожного громадянина. Переклади документів потребують і інші органи, як-то Міграційна служба України, органи реєстрації актів цивільного стану, Державна фіскальна служба України. Лідируючою серед мов перекладу як мова міжнародного спілкування є англійська. І не важливо куди саме Ви їдете на роботу чи навчання, або у відпустку - документи досить часто можна перекладати англійською мовою.

На сьогодні в Україні відбувається апогей культивування вивчення іноземних мов. Так, в Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020», затвердженої указом Президента України (далі - ПУ) від 12.01.2015 № 5/2015, проголошується, що до означеного року 75 відсотків випускників загальноосвітніх навчальних закладів володітимуть щонайменше двома іноземними мовами, що підтверджуватиметься міжнародними сертифікатами. Особливо актуальним такий ентузіазм є щодо англійської мови, адже 16 листопада 2015 року ПУ підписав Указ №641/2015, в якому 2016 рік оголошено «Роком англійської мови в Україні». На його виконання був прийнятий наказ Департаменту освіти і науки від 17.12.2015 року №442 «Про затвердження Плану заходів щодо виконання зазначеного Указу ПУ. Здається заохочення громадської активності у вивченні мови міжнародного спілкування мало б апріорно презюмуватися. Проте, вочевидь, прищеплення пасивності громадянам на фоні демагогічних конституювань про "європоступ" є прокляттям цієї країни.

Мова йдеться про те, що англійська мова в Україні, не дивлячись на всі потуги влади, залишається мовою спілкування молодіжних «тусовок», розмовних клубів, уроків чи курсів, або переговорів із закордонними партнерами, і аж ні як не знанням, що може якісно поліпшити життя пересічного громадянина. Англійська мова в контексті політики євроінтеграції досить широко та активно, на достатньо високому рівні вивчається громадянами, що дозволяє їм зокрема здійснити переклад власних документів як-то диплом чи додаток до диплому про освіту та без зайвих перешкод звернутися до нотаріуса щодо засвідчення відповідного перекладу.

Як виявилось на практиці, навіть в столиці України знайти нотаріуса, який би виконав визначену у п. 1. 2. Глави 8 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом МЮУ від 22.02.2012 № 296/5, нотаріальну дію щодо засвідчення вірності перекладу документа з української мови на англійську вкрай важко. Здається, вони й самі не знають про це своє повноваження, адже на прохання засвідчити переклад, одразу миловидним голосом рекомендують звернутися до бюро перекладів, лише після виконання працівниками якого своїх функцій вони зможуть посвідчити його підпис. При цьому перекладач, ясна річ не може підписати самостійно зроблений громадянином переклад, адже не отримає коштів за таку послугу. На заперечення ж про те, що посвідчення перекладу та підпису перекладача є різними нотаріальними діями, нотаріуси, як правило «умивають руки» вказівкою на відсутність у них диплома чи відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня за спеціальністю перекладача, а тому не бажають брати на себе відповідальність за вірність англійського перекладу. Нагадаємо, що вказаний вище пункт 1. 2 Порядку вчинення нотаріальних дій не вимагає від нотаріуса жодного посвідчуючого документа про знання мови, вказується лише на те, щоб нотаріус знав мову, на яку здійснився переклад, проте цей довід у вухах нотаріуса звучить чомусь як «намагання підставити».

Виходить, що особа, котра пройшла суворий відбір щодо знання англійської мови з боку представників приймаючої на навчання чи роботу сторони, здала іспит TOEFL чи інший подібний, навіть не зможе самостійно перекласти свої документи - адже її неодмінно спрямують до бюро перекладів сплатити щонайменше 200 грн за кожен документ. До того ж уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність не зможе завірити такий переклад, адже або боїться, що держава може покарати її за таку "вільність", або відкрито «грає на пару» з бюро перекладів, або і те і інше. Отже, ситуація складається досить неприємна: з одного боку людей ніби заохочують до здобування європейського досвіду та вивчення англійської мови, а з іншого – демотивують бюрократичними та фінансовими «колами пекла».

Слід нагадати, що юридичні процедури та чіткість їх дотримання засадничою метою повинні мати сприяння вільному життю у громадянському суспільстві, а не вдоволення комерційних інтересів «паразитів» бюрократичної машини. Тому в контексті конституювання року англійської мови в Україні, крім загальних освітніх заходів, було б доцільно запроваджувати й більш практично орієнтовані, зручні для громадян та мотивуючі законодавчі новели. Зокрема, для убезпечення нотаріусів від помилок та економії часу, нервів та коштів громадян, цілком корисним було б розробити формуляри документів, котрі вимагаються у візових центрах чи посольствах, та розмістити їх на сайтах нотаріусів, провести спеціалізовані курси з англійської мови. Реалізацію таких заходів природним було б покласти на Міністерство юстиції України. Такий та подібні заходи були б справжнім виявом дієвості англофонії в Україні.