Про підроблені дипломи

Два роки тому у ЗМІ промелькнула інформація про те, що заступник голови СБУ Андрій Кислинський має підроблений диплом про вищу освіту.

Може хто звернув увагу, що ніякого особливого галасу ця новина не викликала. Ну підроблений та і підроблений! А хто із нас без гріха?!.

Але ж тиждень тому знову у ЗМІ з’явилася подібна новина, зокрема: комісія Львівської міської ради після службового розслідування підтвердила факт, що диплом екс-начальника управління освіти міськради Володимира Огури не видавався відповідним навчальним закладом.

Може знову не слід було звертати особливої уваги? Але ж це, мабуть, не поодинокі випадки. І це тільки верхівка айсбергу. Хоча, скоріше це виклик системі освіти, точніше ставленню суспільства до освіти як такової…

Хіба проблема у дипломі (мається на увазі сама паперово-пластикова корочка)?

Раніше у СРСР був такий вираз: людина із вищою освітою. Зараз у нас такого поняття просто немає у природі… Тому що сьогодні в Україні дипломи видають практично усім хто виявив хоч маленьке бажання його отримати і проплатив навчання у касу ВНЗ. А далі цю людину банально дотягнуть до отримання диплому. Головне щоб грошей вистачило на навчання…

Причина такого стану справ у тому, що іноді ректори дають команду: «Нікого не відраховувати, бо це наша зарплатня…» Зрозуміло, що освіта на цьому закінчується, і далі починається підробка самого процесу навчання…

Крім того, а як же перевіряють справжність диплому: роблять запит до ВНЗ і отримують інформацію щодо того, а чи співпадає серія диплому, чи числилася ця людина у списку групи, чи все у неї проставлено у відомостях тощо…

Але ж сьогодні такі часи, коли практично у кожному ВНЗ, при необхідності, «проведуть по паперах» будь-якого потрібного студента. Він буде з’являтися лише на здачу сесій до завкафедрою, декана або ректора (в залежності від специфіки ВНЗ). Про приватні ВНЗ мова взагалі не йде, там, іноді, гроші можна просто відправляти по пошті…

А може краще було б перевіряти справжність диплома на наявність знань? А чого вартий такий випускник? Чи відчувається у ньому школа професора такого-то (наприклад Сидорова)…

Чи вироблені у нього кваліфікаційні навички, що дають право присвоїти відповідну кваліфікацію? Чи можна взагалі випускнику видавати такий важливий документ?

Я, зокрема, давно вже відрізняю людину з вищою освітою від людини, що має диплом про отримання вищої освіти. Відчуваєте різницю…

Так ось, виходить що один ВНЗ напружується, готує якісних фахівців, дбає про свій імідж, розвивається тощо. Інший ВНЗ просто наповнює ринок праці «фахівцями». Будь-яку письмову роботу там можна замовити прямо на кафедрі: нема потреби навіть обклеювати стовпи об’явами «пишу курсові, контрольні, дипломи»… Доповнює картину те, що ще з часів коли ВНЗ мов гриби «росли» у певних ВНЗ: не кожну випускову кафедру очолює професор; не кожний завкафедрою має профільну освіту і відповідний науковий ступінь; не кожний викладач, знається на предметі що викладає; не кожний підручник з грифом МОНУ відповідає змістом назві… Мабуть це дрібниці…

Проте, як на мене, головна проблема усе ж таки у тому, що на ринку праці занизький попит на якісну «робочу силу». Студенти не бажають вчитися, бо не бачать у цьому сенсу. Працевлаштуватись за своїм профільним напрямком практично неможливо. Державної політики у цьому напрямку мабуть немає. Ми тільки чуємо про те, що необхідно інвестувати в освіту. Підтвердженням наявності освіти є лише диплом. Але ж більшість дипломів підроблених або по суті або по формі…

То чого ж вартий та чи є справжнім диплом, якщо він не дає жодних переваг та можливостей у працевлаштуванні і ніяким чином не характеризує свого власника?